Напевно вже всі висловилися щодо своєї депресії та питання "щоб що?" писати, коли не читають. Хочу розказати вам свою історію й закрити тренд. Квітень на вулиці — досить страждань) 

У мене було дві затяжні депресії. Наслідки обох я розгрібаю досі.  

Друга взагалі завершилась добротним ПТСР. І це ще якщо не згадувати, що ми всі живемо у війні, і під час війни пережили, як мінімум, ще одну комету всередину психіки.

Але я хочу сказати ось що.

Під час першої депресії я хотіла спати по п'ятнадцять годин на добу. Весь інший час — грати у візуальні новели. Слава Богу, мене тоді ніхто не чіпав. Дали прожити ці два роки в тиші. Я тоді просто виживала.

А от у другу депресію я вже лікувалася письменницьтвом. Я написала свою першу повноцінну книгу. Вона ніде не опублікована. Чекає свого моменту. Я навіть знаю, що вона буде екранізована. Просто ще не час.

Тому я прошу вас: якщо ви зараз у депресії, й вам не хочеться займатись тим, що колись було улюбленим — знайдіть хоч щось, що вас рятує. Не змушуйте себе “бути продуктивним”.

Бо, відверто кажучи, антидепресанти — це не варіант першої лінії. Всі, хто приймає їх, перестають відчувати тіло. А наше тіло — це те, за що варто боротись.

Тож зарядка, спорт, щось дрібне, що допомагає розрядитись. А вже в крайньому випадку — таблетки. Але спочатку знайдіть те, що витягує саме вас.

#olhaalder