Привіт! Нагадую про одну з моїх найулюбленіших книг — «Не твоя кішка».

Один із уривків:

— Це було неймовірно, Кетрін, — в його очах палахкотів неприхований захват і це якогось біса викликало в мені приємні відчуття. Але я не подала й знаку.

— Не сподівайся, Панченко, що це було заради тебе, — байдуже відповіла й легко зістрибнула зі столика, проігнорувавши його крило. 

— Дозволь хоч туфельку тобі одягнути, принцесо, — він широко усміхнувся мені, показуючи свої ідеальні зуби.

А чому б і ні? Нехай побуде моїм рабом якісь тридцять секунд.

— Одягай, — сіла й закинула ногу на ногу.

Здається, Качура це дуже здивувало, але він все ж мав задоволений вигляд. 

— За милу душу! 

Опустишись біля мене на одне коліно, під схвальні вигуки натовпу, Панченко долонею обхопив мою ногу трішки вище щиколодки. Поки він обережно одягав на мою стопу туфлю, я вдавала, що нудьгую і взагалі мені байдуже до того, що там відбувалося з моїми ногами. Хоча через його теплі дотики в грудях все переверталося, а серце шалено билося, ніби йому було не начхати на цього козла.

— Це божественна насолода, — задоволено прокоментував Панченко, приступаючи до наступної ноги. 

— Не звикай до панської ласки, — улесливо заявила, — це лише сьогодні я така добра.

— Скоро все зміниться, — хлопець усміхнувся одним кутиком губ.

Усім мирного дня!