М’яке світло зони відпочинку змінюється різкими спалахами, коли ми виходимо на танцпол. 

Тут усе інше - гучніше, яскравіше, дика енергія буквально прошиває простір.

Люди танцюють, ніби це остання ніч. Погляди ковзають по мені, деякі затримуються довше, але я вже не звертаю уваги й не відчуваю напруги. 

Єва починає рухатись у ритмі музики, а я — разом із нею. 

Наші рухи впевнені, вільні. Кожен рух під ритм музики.

Погляд ковзає по натовпу, не фокусуючись ні на чому, поки не зупиняється.

За одним із столиків, трохи віддаленим від танцполу, де не так гучно й світло ллється м’якше, сидить він. 

Назаренко.

Він відкинувся на спинку дивана, тримаючи в руці склянку з чимось темним, мабуть, віскі. Пальці повільно крутять скло, а погляд — спрямований прямо на мене. 

Не здивований. 

Спокійний. 

Холодний. 

Я мимоволі вирівнюю спину. Серце, що щойно танцювало в ритмі музики, ніби на секунду зупиняється.

Його погляд зустрічається з моїм. 

Не ухиляється. 

Не грає. 

Не посміхається — просто дивиться. 

Чорне_золото_пристрасті

тг-каналу @mishel_mone 

tik-tok @misel_mone