Пустота 2: На грані розколу, сьогодні я закінчив "рибу" — чернетку, що стала лише початком величезного шляху: прочитай, подивись, подумай, перепиши. Від початкового задуму лишилося десь 50% — пояснення перетворилися на питання, нові герої поступилися місцем додатковій смерті. Багато чого я не планував, а ще більше не додав. Всередині мене розриває бажання поділитися, але водночас стримую себе.
Чому?
- Замість 260 сторінок А4 першої книги, тепер 300+, і деякі розділи переросли навіть першу "Пустоту".
- Друзі кажуть: друга частина важча, складніша, може відлякати читачів. Питання з першої книги так і не знаходять відповідей.
- Я люблю цей світ. І ненавиджу його. Він поглинає мене, став маніакальною одержимістю. Останній місяць — це безкінечні думки про повороти, героїв, їхні вчинки. Чи логічні вони? Чи могли б бути іншими?
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати