Все завмерло разом із моїм серцем, але лише на мізерну мить. Перед очима знову майнула червона пелена, а коли вона зникла... Земля загула, затремтіла. Вітер хлистав по обличчю і рвав одяг...

Вже здавалося, що я чую спів Аврики - другої доньки Євридани з восьми, німфи смерті, володарки душ. Над кронами дерев розриваючи темряву, злетів стовп вогню неймовірних розмірів. Не встиг зреагувати ніхто...

Миттєво перед натовпом з'явився... дракон.

Зробивши зляканий кульбіт, серце впало в п'яти, а шлунок скрутився морським вузлом.

Посланець смерті, син піднебесся, відповідав образу, що гуляє у народі. Ящірка просто гігантських розмірів, вселяла справжній, не підроблений жах навіть у холоднокровніших і безстрашних. Бурштинові очі з тоненькою ниткою вертикальної зіниці… де криваво-червона, де рубінова, а де й коричнева ромбоподібна луска…

Величезна паща, з двома рядами гострих, як кинджали зубів у пів людського росту... Пластини на грудях і животі, що служили бронею… Численні сніжно-білі кістяні нарости.

Краса і справді часом вбивча…

Першими відмерли вовки. Тварини кинулися навтьоки, а незадоволений ящір заревів, встав дибки подібно коню і грузно опустився назад. Земля не витримавши пішла тріщинами. І можливо саме це дало поштовх людям.

Дракон не щадив нікого. Його хвіст нещадно ламав дерева, а струмені полум'я летіли на всі боки. Люди в надії врятуватися бігли в різнобій... а я все стояла, скута страхом.

Шалена тварина стукнула лапою по землі. Один із тисячі уламків стукнув і мене так, що я впала. І чомусь саме тут прокинулося почуття самозбереження.

Бігти! Треба тікати! Але куди? Від тварюки, яка розвалила багаття в два людські зрости, випадково наступивши на нього лапою навіть не обпікшись? Від літаючого та вогнедишного ящера який змітає народ одним диханням? Від монстра, що перекушує людину за один раз?...

З твору "Чи страшний вовк, коли є дракон?"

Заходьте і читайте: https://booknet.ua/book/chi-strashnii-vovk-koli-drakon-b423161