О 21.00 опублікую нову главу "Кохання в стилі Форбс". Підтримайте, будь ласка, лайками і коментарями.

Сподіваюся, нова редакція вам сподобається)

Уривочок:

До офісу ми з тіткою заходимо рівно о дев’ятій. Дорогою обговорювали список гостей і можливі нюанси форуму. Белла вирушила раніше — у неї ще зранку мала бути зустріч із координаторами. Вітаючись із колегами, прямуємо до її кабінету.
— Артеме! — радісно вигукує Лея, щойно переступає поріг. — А ти сьогодні раніше за всіх!
Я завмираю. В дверному отворі, на півкроці до кабінету.
Темно-синя сорочка, бездоганно скроєні штани, легка невимушена поза — Артем сидить, спершись на край столу, й дивиться на мене. Не просто дивиться — вивчає, читає мов книжку. Його погляд спокійний, майже лінивий, але водночас у ньому щось тривожно знайоме.
— Добре, що ти вже тут, — щебече Лея, вмикаючи кондиціонер і розсуваючи жалюзі. — Голова обертом. Ти ж не проти, якщо Єва приєднається? Ігор просив мене ввести її в курс справ. Вона займатиметься підготовкою форуму. І, можливо, ще кількома проєктами, якщо все піде добре.
Артем відвертається від вікна, і на його обличчі з’являється тінь усмішки.

Я збираю в кулак волю, щоб не кліпнути, і не здатися розгубленою.

— Доброго ранку, — відповідаю, хриплувато. — Рада тебе бачити.
— А я радий, що призначили саме тебе, — відповідає він.  В погляді щось змінюється. Він ковзає по мені очима, затримується, ніби фіксує кожну дрібницю. Наче шукає відмінності між тою Євою, що колись поїхала, і цією, яка щойно повернулася.

Лея вже порпається у шухляді, дістаючи план заходу, — ніби й не помічає, що ми  з Артемом невідривно дивимося одне на одного. Я стою, як укопана, думаючи лише про одне про одне: аби мій шалений пульс не було чути на всю кімнату.