"Мережа Дім" Ханна Трунова | Відгук

Вітаю!

Зізнаюся: запала на обкладинку! 

Коли обирала, яку книгу прочитати в рамках безстрокового марафону від Тетяни Гищак, побачила "Мережу Дім" Ханни Трунової й одразу захотіла зазирнути до цього оповідання. Під привабливою картинкою виявилося не те, чого я очікувала і...

І після подібних фраз зазвичай пишуть про розчарування, але нічого такого не сталося. Тут той випадок, коли шукаєш мідь, а знаходиш золото. 

В історії йдеться про п'ятнадцятирічну дівчину, яка почувається самотньою через кепські взаємини з батьками. Намагаючись втекти від проблем, вона забрела до закинутого будинку і зустріла там магнетично привабливого незнайомця, на ім'я Денис. Звучить це все, на перший погляд, не тільки не дуже оригінально (за виключенням місця зустрічі), а ще й нерозумно (хоча не дивно для підлітка).

Втім, як  дім та зміни, що з ним кояться, так і незвичний хлопець в ньому, інтригують. Хочеться дізнатися, до чого ж це все приведе... Хепі енд чи драма? І тут починаються емоційні гойдалки. Оповідання стає то загадковим, то романтичним, то містичним, то наївним, то навіть страшним. Читаєш і постійно шукаєш пояснення метаморфозам будинку. У нього є власник, який робить ремонт в прискорених темпах? Денис так само випадково знайшов дім, чи якось з ним пов'язаний? Невже відбувається містика? А може, це взагалі сон чи галюцинація? Аби не тег #плането_я_тут, в мене було б ще більше версій. Я навіть верталася перевірити, дійсно він є, чи я щось наплутала. 

Словом, варіантів у мене було чималенько, але розв'язку, що відбулася, я точно не передбачала (нормальний твіст вийшов). Виявилося, що авторка розкрила важливу для сучасності тему, але зробила це доволі оригінально та ще й майстерно змусила читачів відчувати різноманітні емоції. Гарно змальована підліткова закоханість, гіперболізована романтизація та максималізм, що так притаманні цьому віку. Мала досвід спілкування зі схожим на Дениса хлопця, тому частенько перегукувалося з власними спогадами. Дуже розумію емоції героїні. Хотілося б сказати більше, але тоді буде серйозний спойлер. 

Окремо хочеться сказати про мову. Так поетично й красиво! Місцями ще й доволі незвично. А іноді майже по-дитячому наївно, що дуже личить цій історії. Здається, це унікальний стиль авторки тісно переплетений з якоюсь говіркою, але мені дуже сподобалося. Ось, наприклад:

Сонце стрімко котилося по горизонту, направляючись до своєї обителі. Воно розсіювало промені, розфарбовуючи колиску-небо в яскраво-руді тони. Захід сонця не за горами. А після світило й зовсім погасне, щоби, мов той фенікс, відродитись наново.

 

Сонячні промінчики, не соромлячись, обіймали його профіль. Аня на мить замилувалася ним. На якийсь короткий проміжок часу їй здалося, ніби вона потрапила в казку.

 

Вона почувалася живішою, ніж будь-коли раніше. Ніби за ніч хтось викрав весь кисень з легень і замінив на новий: свіжий, витончений, запашний. І їй хотілося дихати ним на повні груди. 

 

Що таке любов? Аня була переконана: це почуття не виникає швидко. Для того щоб воно наповнило кожну клітинку тіла життєдайним киснем, сповнило вени солодкою трутизною, потрібен час.

 

Лишень потаємний закуток нез'ятряного п'янкими почуттями розуму насилу подавав слабенькі сигнали: "Завжди? Що за казки?! Яка ахінея! Невже при здоровому глузді можна так легко розкидатися словами?". Однак як би він сильно не силкувався пробитися крізь солодкуватий дурман, що заполонив собою цілком і повністю нейронні зв'язки, його немічні потуги так і залишилися невчутими. 

Втім оповідання ще разок відредагувати таки можна. Місцями трапляється трішки русизмів (не лише в діалогах, де вони цілком вписуються в живу розмову п'ятнадцятирічних), є пару фрагментів, де забагато варіацій слова "бути" на один абзац (сама у своїх текстах постійно намагаюся з цим боротися, тому мені воно вже так в'їлося, що впадає в око більше, аніж хотілося б), а ще шматочок тексту з числами написаними цифрами.

Та загалом мені дуже сподобалося і оповідання, і стиль авторки. Тому раджу почитати)

Міцно обіймаю,

Ваша Торі ♥