"Десь там, в кутку я звертаю увагу на постать.
Чоловік у чорній шкірянці. Він сидить, схрестивши руки на грудях і дивиться на мене.
Схожий на Ріко. Химерне видіння; оксамитовий міраж, від якого я відчула тепло нижче живота.

Я вдихаю глибше.
Розумію, що можу не втриматись і ось-ось впаду назад з барного стільця.
Я б хотіла, щоб мене підхопив хтось.
Втримав рукою і затримав погляд у моїх очах на мить."

Вона — між текілою і спекою.
А в кутку — силует колишнього, що з'явився як грім серед ясного дня...
 

Це ніч, у якій все занадто:

- музика гучна,
- повітря гаряче,
- спина волога,
- погляди — небезпечні.

Новий розділ "Оксамовитового гріха"  уже опубліковано. Публікації щоденно, без вийнятків

Занурюйся. Вдихни.
 

[Читати "Оксамитовий гріх"]