Рука, що гойдає колиску

https://booknet.ua/book/ruka-shcho-goida-kolisku-b433972

Здається, в королівській вітальні таки хтось лишився.

- Я тобі присягаюсь… присягаюсь… - чи то сміх, чи то схлип. – Батько може грати як завгодно, але я не пішак.

- Ти обіцяла мені! І ти, і корона – мої! – голос Фейерворда. – Я не поступлюсь хлопчиськові і не смій грати мною!

- Ні, ніколи!.. –Іргіс говорить вголос – я твоя, я дала слово.

- Знаю я, чого варте ваше зміїне слово! Тобі ж краще його стримати… І не доводити з Вараном до шлюбного ложа – інакше доведеться багато чого пояснювати щасливому нареченому.

- Не смій дорікати мені, коханий, - голос Іргіс набуває загрожуючих ноток. – Я тобі не невинна ягничка і не буду берегти цноту до подружнього ложа! Седрік мав опинитися на ньому ще чотири роки тому, і де він?..

- Не в твоїх сітях. Але я не такий дурний, щоб вірити, що був в тебе єдиним.

- Ти єдиний, кому я присяглась! Якщо потребуєш цноти – можеш вибирати з тої отари, що вештається палацом! Ти не вартуєш ні мого мізинця, ні корони, якщо це все, що тебе цікавить!..

- Мене цікавить трон і золота королева поруч, - голос Фейерворда стає оксамитовим. – Полум'яна як гріх і холодна, наче крига. Трон – місце не для слабких і лише ти гідна його, моя ласочка…

- Ми поведемо свою гру, і цього разу постарайся. Від цієї дитини я не хочу позбавлятися, не можна робити такі речі без кінця.