Мої вітання! Отже, ПОЛИН І ЧЕБРЕЦЬ завершено...

Хто ще не читав книгу запрошую...

— Ну що ти, такий напружений? — я кокетливо схилила голову набік, оглядаючи його.

— Напружений? — Він різко перемістився й тепер загрозливо нахилився до мене.

— Ти граєшся з вогнем, Ліно. І якщо ти не припиниш…

— То що? — я змовницьки примружила очі.

 Між нами залишалося буквально кілька сантиметрів. Його дихання стало глибшим, важчим. Я бачила, як на шиї швидко б’ється пульс.

 — То я візьму те, що ти так наполегливо пропонуєш.

Я відчула, як у грудях щось стислося. Але не від страху. Від нетерпіння.

— Схоже, хтось нарешті зрозумів правила… — прошепотіла я, торкаючись пальцями його зап’ястя.

Його очі спалахнули, а руки з гуркотом лягли на стіл по обидва боки від мене.

— Останній шанс зупинитися, Ліно…

Й кухню розірвав дзвін розбитого посуду, скавучання собак й сміх Соньки. Страхом ніби хлюпнуло на шкіру. Здригнулися ми обоє.

—Твою бодай! – видихнув Ян, потираючи обличчя рукою.

 На підлозі валялася сковорідка. Рекс ураганом пронісся кухнею. Марсік обурливо розлився гавкотом. А я зайшлася сміхом. Поки ми тут милувалися Рекс поліз до сковорідки.

— Я починаю тебе розуміти…Я вб’ю цього пса…— сичить Ян.

— Ти не можеш, — крізь сміх і сльози вимовляю я, — Собаки – це джерело безмежної любові та відданості.

— Угу! І це джерело щойно жорстко обламало мене… — Ян розвернувся до мене, розчаровано зітхнув і сперся на стіл.