Друзі, сьогодні діє знижка на історичний любовний роман «За межею досконалості».

Про що книга?

Ентоні Лорі шпигун, який працює на британську монархію. Він вправний, талановитий та сміливий, але грає скромного, непримітного та безхарактерного джентльмена.

Та якось шпигунський хист його підводить.

Легковажна красуня міс Елізабет Міделтон застає Лорі за роботою. А Ентоні, замість того, щоб змитися, цілує дівчину. І губить її досконалу репутацію.

Аби виправити скоєне, Ентоні робить пропозицію Елізабет. Проте дає їхньому шлюбу лише три місяці. А після зникне з життя дружини.

Сьогодні хочу поділитися з вами сценою, яку чудово відображає почуття героїв:

Елізабет сіла біля поручнів і розглядала глядачів театру. Старі дами, які сутулилися під вагою своїх діамантів, привабливі джентльмени з бісиками в очах, що чекали на вихід кокетливих актрис, невинні леді, які сиділи не торкаючись спиною стільців, високоповажні лорди, зі збайдужілими обличчями. І як вона раніше не помічала, що у залі значно більше артистів, аніж на сцені?

Один за одним вона оглядала ряди з глядачами. Потім стежила за тими, хто зайняв балкони. Тоді вглядалася в обличчя людей у ложі.

І ось її погляд наткнувся на джентльмена в іншій стороні залу. Він сидів у ложі на поверх нижче й уважно слухав леді, яка тримала його за руку. Часом кивав і кидав якийсь коментар. Його темні локони спадали на високий лоб, запалі щоки заросли бакенбардами, а впевнений погляд був зосереджений на партері.

Світло згасло. У залі запанувала тиша. Розпочалася п’єса. Але Елізабет все дивилася на чоловіка. Бачила, як після початку вистави він відвернувся від супутниці й втупився на акторів. Помітила, як вони трималися за руки й сплітали пальці. Дивилася, як чоловік реагує на те, що відбувається на сцені.

Він ні разу не поглянув у її сторону. Навіть бровою не повів. Жоден м’яз у його тілі не сіпнувся, натякаючи на те, що вони хоч чимось пов’язані. Але Елізабет була практично впевнена, що чоловік навпроти – це Ентоні. Вирішивши, що або вона переконається у тому, що там не її чоловік, або піде у Бедлам, жінка повільно підвелася.

А вже у холі, не стримавшись, підняла плаття та побігла униз, до ложі у якій сидів той чоловік. Бажані двері були вже перед її очима. Ще кілька кроків і вона б схопилася за ручку, але щось потягнуло її назад. Вмить світло коридору змінилося темрявою віконної ніші. А потім і зовсім зникло за портерами. А тоді її стиснули у міцних обіймах.

– Ентоні, – видихнула вона.

На її губи ліг міцний поцілунок. Тоді чоловік торкнувся губами її щік, очей, скронь, шиї, підборіддя і знову закарбував поцілунок на губах.

– Мила моя. Єдина моя. Кохана моя, – шепотів він, тісніше притискаючи її до себе.

– Ентоні, – лише змогла вимовити жінка.

– Не плач.

Елізабет і не помітила, як щоками стікали сльози.

– Ти ж впізнала мене ще на мості? – вона кивнула головою. – Але як таке могло статися? Як ти мене впізнала?

– Твій запах.

– Але я змінив парфум.

– Твій запах, – повторила і тернулася носом у його шию, яка пахнула лимонним милом.

– Ох, моя дорога! Мені не можна тут бути. Не можна робити оцього, – він поцілував її. – Це небезпечно для нас обох.

– Чому? Я нічого не розумію.

Ентоні подивився на Елізабет. Стиснув у руках її обличчя. Ніжно поцілував губи.

– Я…, – він мить позволікав. – Ввечері скажеш, що завтра хочеш зробити покупки. Нехай кучер висадить тебе на початку Бонс-авеню. Там пів години походи вулицею, а тоді зверни на Ковер-стріт. Будинок під номером три пустує. Зайдеш через садову хвіртку. Ключ від чорних дверей лежить під горщиком. Ти повинна прийти одна. Опівдні. І там я все поясню. Запам’ятала?

Вона кивнула.

– Добре. А тепер іди. І, будь ласка, не дивися в мою сторону.

Вона знову кивнула.

Ентоні ще раз поцілував її. Тоді виглянув за шторки й вивів Елізабет.

– Іди, – легко підштовхнув дружину у спину.

І вона пішла не оглядаючись. А наступні дві години не відводила очей від сцени.

Якщо у вас є улюблені сцени з цієї книги, буду рада дізнатися які)