Знову у нашій області завели мову про чупакабру. Зранку було знайдено тушки ста кролів, з яких щось до краплиночки висмоктало кров. Що то могло бути? Шакали, куниці, якась чорнобильська зараза чи… місцева відьма?

Що б то не було, людям страшно ввечері виходити з хат. Пригадую, кілька років тому, коли чупакабра була мейнстрімом в Україні, люд панікував, розповідав найнеймовірніші історії, у новинах показували відео та фото докази існування невідомої істоти.

Так і створювалися сільські легенди та перекази протягом століть. В основному, там конфігурували відьми, здатні перетворюватися на ось таких чупакабр, котів та жаб. Вони пили кров свійських тварин, літали на мітлах, зваблювали чоловіків та не тонули у воді (я б цей квест не пройшла)) ).

Чи образливо, коли тебе називають відьмою? Ярині, головній героїні «Таємниці Чупакабри», не раз прилітало подібне звинувачення. Що змушувало місцевих так робити? Думаю, заздрість і звичайне невігластво. Якби ж вони тільки знали, що у чомусь та й мали рацію…

Прототипом головної героїні була дівчина Оксана з Івано-Франківської області. Не знаю, як склалася її доля, але ця історія стала основою для моєї новели. Слухаючи розповідь нашої з нею спільної знайомої(моєї колишньої свекрухи, ги-ги), я мало не сивіла від жаху. В Оксани був «помічник». Завдяки йому у бідної дівчини-студентки завжди були гроші. Вона постійно приносила додому повні пакети продуктів та одяг. На хвилиночку, події відбувалися у 80х, періоді тотального дефіциту.

Все було б не так погано, якби Оксана не лишалася самотньою. Як виявилося, такою була Його умова…

Отож, запрошую до прочитання новели «Таємниця Чупакабри», заснованої на реальних подіях.

P. S. Не блукайте темними вечорами, на чупакабру не діє комендантська година.