Вітання, творча спільнота!

У кожного є свій ритуал пробудження. Хтось заряджається спортом, хтось загортається в ковдру, як шаурма в лаваш, і молиться, щоб цей день пройшов тихо й без сюрпризів. А є письменники. Нам так просто не можна. Спочатку потрібно знайти натхнення (де, курва, воно ховається?), і, нарешті, спробувати не впасти в екзистенційну кризу, хоча б до обіду.

Мій ранок починається так. Я відкриваю очі – і відразу отримую слюні. Це не романтична сцена з чоловіком, а мій чихуахуа, який вирішив, що я залежалася (навіть, якщо зараз шоста ранку, і я вперше за тиждень спала понад шість годин). Він вимагає сніданок, прогулянку і, можливо, ще одну прогулянку. А мої плани його, як завжди, не хвилюють.

Далі йде класика жанру – кава. Одна рука намагається знайти чашку, друга міцно тримається за стіну, щоб не впасти, а мозок вже намагається завантажити базові функції. Бо ніч була веселою – москалі знову вирішили, що нам не вистачає екстриму. Я переглядаю чернетки, написані під виття сирен, і ловлю екзистенційний удар. О третій ночі здавалося, що я – генійка. О восьмій ранку розумію, що написала щось рівня: «Він подивився на неї. Вона подивилась на нього. І тут вибухнула глобальна буря». Ну... Ну, йоп... Як так можна?!

Нарешті, кава готова, у голові ніби клацнув тумблер – можна працювати. Але тут, як завжди, з'являється він – сумнів. Сідає навпроти, сьорбаючи свій уявний чай. «А раптом ти бездарна?» – запитує він з єхидною усмішкою, наче тільки й чекає, коли я вдарюся об стіну. Я роблю ковток кави й вже уявляю, як виливаю йому в лице, щоб він замовк на секунду.
І тут настає критичний момент. Я або йду в депресію (але хто має час на це?), або відкриваю ноутбук і починаю працювати поки натхнення не втекло нахер. Я вибираю другий варіант — бо хто ще напише про глобальну бурю з такою пристрастю?
А як виглядає ваш ідеальний ранок? ?
Ваша Ірма Скотт.