Коли ти працюєш у кол-центрі вночі, все здається звичним: монотонна робота, доведена до автоматизму, клієнти линуть один за одним. Щоправда, іноді з динаміка може пролунати не зовсім те, що ти чекаєш почути.

Уривок з мого оповідання:
 

   Вночі офіс майже порожній . Лишень я, та двоє колег... Якраз у цей час, у проміжок між третьою та п’ятою ранку, ти знаходишся ніби на межі сну. Коли дзвінків немає надто довго — починаєш провалюватися кудись. Засинати.

   Інколи такий провал у дрімоту міг статися посеред телефонної розмови з клієнтом. Наприклад, ти розпочинаєш діалог з одним клієнтом, а потім ловиш себе на думці, що співрозмовник вже змінився.

   Ти настільки добре підготовлений, що можеш продавати мабуть навіть без свідомості. А буває, щось тобі почується не зовсім правильне та зрозуміле.

— Тут є хтось інший.

   Я сіпнувся та прокинувся від жіночого голосу в моїх навушниках. Глянув на монітор комп’ютера. Таймер свідчив про те, що розмова з клієнтом тривала тільки тридцять п’ять секунд. Співрозмовник мовчить. Тиша.

Варто лише трохи провалитися в напівсон — і ти вже не впевнений, чи з тобою та сама людина говорить, чи… вже хтось інший.


Якщо подобаються психологічні трилери, жахи, містика — запрошую почитати.
 

Читай повністю тут: "Поза лінією"