МОЯ АЛЕКС ЧИТАТИ ТУТ
Оновлення регулярні, майже щоденні. Трилогія буде викладена у вільний доступ безкоштовно.

Про що ця історія? Про протистояння жінки та чоловіка, про те, що кохання сильніше ненависті чи болю, і що тільки воно веде вперед та дає наснагу жити.

От і добігає кінця викладка першої книги - лишились декілька глав, і я почну викладку другої книги з трилогії. Не пропустіть!



***
Алекс усміхнулася, дивлячись на гострі засніжені піки — так, незавидне становище. Ще зовсім недавно вона мріяла з Майклом про майбутнє, а зараз живе минулим, не в силах прийняти сьогодення. І багато п'є. Наодинці. Тривожний симптом. Вона п'яно розсміялася, але сміх цей був гірким, і незабаром змінився схлипуваннями. Вона сповзла по стіні, затискаючи рукою рот, щоб не завити. За кілька хвилин опанувала себе і витерла очі. Потрібно випити. Так, потрібно випити...

Алекс повернулася в номер і налила собі. Жадібно відпила зі склянки й закашлялася, коли нерозбавлений віскі обпік горло. Самотність — це коли нема кому виплакатися, нема з ким поговорити, нема з ким напитися до нестями, ось що зрозуміла Алекс цієї ночі в маленькому готелі.  Скільки ж чекати, поки все в її житті стане як раніше, як було до появи Трентона? Місяць? Рік? Вічність. Цілу вічність чекати. І пити...

Кілька ковтків віскі. Хочеться курити. Алекс прикурила в кімнаті — сил іти на балкон уже не було.

Самотність. Яке гірке слово. Страшне слово. Закричати б, завити, розірвати нігтями груди, щоб випустити на волю всіх своїх демонів. Але немає на це сил. І особистий демон гордині презирливо дивиться на Алекс із дзеркальних відображень. Він мружиться з пляшки, дихає парами алкоголю в обличчя, хмурить брови в клубах тютюнового диму. І вона знову п'є — тільки віскі вже немає, вона занадто мало замовила. Вона п'є ром, який знайшла в міні-барі. Вона топить у ньому самотність і судорожно затягується черговою сигаретою.

— І якщо ти захочеш іншого кохання, я носитиму маску для тебе, — неголосно підспівувала Алекс хриплуватому баритону Коена, — і якщо ти захочеш звалити мене з ніг у гніві, ось він я — твій чоловік... — Ковток рому, затяжка, п'яний нервовий сміх. — Ланцюг надто міцний, звір не хоче спати, я згадую свої обіцянки, які я дав і не зміг стримати... Але чоловік ніколи не поверне собі жінку, не поверне благанням на колінах... Але я приповзу до тебе, крихітко, я впаду до твоїх ніг і витиму від твоєї краси, витиму в маренні. Я буду рвати твоє серце і плакати на твоєму простирадлі... Я твій чоловік...

Пісня закінчилася. Доторкнувшись до безіменного пальця, який сумував за обручкою, Алекс заплакала — тихо, відчайдушно, затискаючи за звичкою рот, боячись видати хоч звук. Вона любила Трентона. Кохала так несамовито й гаряче...

А гори за вікнами похмурі й спокійні. Алекс згорбилася на тахті. Усе, що їй було зараз потрібно — це трохи тепла. І товариш по чарці. Стиглий світанок сповзав вологою по шибках, і тоді вона, нарешті, задрімала, перекинувши ногою пляшку. Бурштинова рідина розтіклася темною плямою по килиму, і терпкий запах рому лишився у кімнаті. Безжальна пожежа сонця горіла за вікнами, а Алекс снився Трентон.