- Я тебе не боюсь, - її голос тремтить, а з очей вже течуть сльози. - Я просто не хочу.

Важко дивитись на неї в такому стані. Хочеться підійти, обійняти, та стримую себе. Бо знаю, що вона відсахнеться від мене наче від вогню.

- Я ж тебе не змушую, - цього разу стримуюсь, кажу більш лагідно. - Можна було б сказати спокійно. І не грати в мовчанку. Я не можу знати, що коїться в твоїй голові.

- І ти просто так би прийняв мою відмову? - очі її як два скельця, в яких читається розгубленість. - Хіба я маю право тобі відмовити?

Я смикаю головою, наче від ляпаса. Що? Що ця дівчина взагалі накрутила собі?

Тепер я розлючений. Мене вибішує ця дурна ситуація. Виходить, всі ці дні, коли я займався з нею сексом і думав, що це в нас взаємне бажання, Діана насправді змушувала себе. Та хіба можна вдавати ту пристрасть, яку я в ній бачив? Щось я взагалі заплутався.

Протираю очі і глибоко вдихаю, намагаючись заспокоїтись. Всьому має бути пояснення, але зараз я не в змозі спокійно прояснити ситуацію. Та й дівчина явно поводиться неадекватно. В неї зараз такий вигляд, наче перед нею зараз стою не я, а мій збочений дядько.

- Гаразд, я тобі даю спокій, - відходжу до дверей. - Та ми маємо обговорити цю тему. Коли будеш готова до розмови — прийдеш. Я чекатиму.

Не дочікуючись якихось відповідей, виходжу з кімнати.

Якщо чесно, такого я не очікував. Хоч помічав, що останнім часом вона поводиться інакше, більш напружено, постійно задумана, наче її щось гризе. Але мені б в голову не прийшло, що вона вважає, що мусить зі мною спати. Невже я дав їй привід так думати? Згадую кожен наш сексуальний контакт і окрім її готовності нічого не випливає в пам'яті.

Іду до своєї кімнати. Нічого не хочеться, вирішую прийняти душ і лягти. Після важкого робочого дня сварка з дівчиною це не найкращий варіант. Та якби я хоч би знав в чому справа. Чому вона думає саме так. Не торкнусь її і пальцем, поки не пояснить, і як би сильно її не хотів, стримаюсь.

Гарячі струмені води розслабляють тіло, але думок не прибирають. Продовжую прокручувати варіанти в голові і доходжу висновку, що на неї погано впливає сестра, до котрої Діана так часто їздить. Бо саме після їхніх зустрічей, Діана дивно поводиться, наче сумнівається у всьому. Невже та її накручує?

От роби комусь добре на майбутнє.

Вимикаю воду і різкими рухами витираюсь. З кожною хвилиною все більше переконуюсь, що саме Надя винна у неадекватній поведінці Діани. Та Надя настільки травмована, в її голові темний ліс і не дивно, що вона може легко накрутити молодшу, котра ще не впевнена у собі і не звикла до справжнього світу. Діана не знає, кому вірити, і не дивно, що довіряє близькій людині.

І що робити? Треба допомогти малій. Вона повинна зрозуміти, що своїм життям лише вона може керувати і приймати рішення. І не завжди поради інших є корисними.

Обмотавши стегна рушником, виходжу з душу і завмираю. На моєму ліжку сидить Діана. Ноги стулені докупи, руки нервово перебирають пояс халата, очі широко розкриті, погляд невпевнений і схвильований.

Прийшла все ж таки. Це добре. Значить будемо розбиратись.

Тепер я знаю, що робитиму далі. Без психолога тут не обійтись. Знав, що ця дівчина з психологічними проблемами може бути. Сам винен, коли зв'язувався з нею. Але бажання бути з нею сильніше, ніж здоровий глузд.

Важко зітхаю і підходжу до неї, але залишаю між нами відстань в декілька метрів.

- Поговоримо?

https://booknet.ua/reader/polonyanka-u-spadok-b433314?c=4696796&p=1