Анабель (головна героїня «Танго Загублених Душ…») тікала від болю - від старого серця, що стискалося щоночі, від спогадів про втрачене. Але коли вона прокинулася в чужому
світі, в молодому тілі з графітовою шкірою, чи залишила вона себе позаду, чи втекла від себе? Її нове життя - маркіза в імперії магії й інтриг - здається шансом. Та чи не стало воно покаранням?

Я писала її історію, відчуваючи, як її душа б'ється в кайданах минулого. Кожен крок у Пустці, кожен погляд на брата чи тінь Августа - це боротьба з собою.

Ідея прийшла з питання: чи можемо ми сховатися від того, що носимо всередині? Анабель біжить від горя, але воно чіпляється за неї, як магічні руни до стін палацу. Її світ - це дзеркало: красиве, але тріснуте…

Зацікавлені? Тоді читайте «Танго Загублених Душ. Спадкоємиця Ворона»

Мені буде цікаво почитати ваші історії, чи були моменти у житті, коли просто хотілось втекти від самого себе?