Панночка-відьма - ознайомчий уривок ЧИТАТИ ТУТ
***
Панночку кружляло, колесувало, кидало й колувало що в тому вирі — на всі боки, й темрява ощирилась навколо неї страхітливими свинячими пиками, на яких потворно стирчали борідки та козлячі роги.
Вереск, регіт, інші гидкі звуки цих почвар змушували панночку затискати щільно вуха, щоб не оглухнути, але заплющити очі, розкриті в дикому жаху, Ержбет так і не змогла.
Ось повз неї майнув хвіст, схожий на коров’ячий. Ось копита роздвоєні якогось страховиська — якими ледь у лице панночка не отримала та вчасно чиєюсь сильною рукою була вбік висмикнута. До широких грудей притиснута, до камзолу колючого.
Запах диму та тютюну, садка вишневого та ковилового степу, запах гіркого полину та бруслини пізньої, весняних туманів, що над річкою вранці стоять... І руки такі сильні, кам’яні. Навіть страх майже пройшов.
Панночка вчепилася в колючий камзол цей, злякавшись, що зараз випустить її зі своїх обіймів рятівник, та й знову чорний вихор кружлятиме й перевертатиме Ержбет в дикому чортовому танці — так, що спідниці на голову падають, мережива на огляд виставляючи, — сором який!
Зараз спідниці та волосся не тріпало вихором, наче й не було вітру дикого — в руках козака в червоній свитці чарівним чином стихало все.
І було затишно. Легко.
Скільки тривав цей політ, панночка навіть уявити не могла, та ось вгамувалось все, виття та гарчання припинилися, і рятівник опустив Ержбет на тверду землю, яка на щастя не гойдалася майже під тремтячими ногами. Але все одно жаско було та лячно, куди це вона знову потрапила, в яку халепу.
— Ну, познайомимось, панянко, чи що? — усміхнувся козак, хвацька підкрутивши вус. — Олекса Вовк, запорожець я. Ти ким будеш, ляшко?
— Пані Ержбет Збразька, воєводська донька, і вимагаю я, щоб мене до татуся в Нежинець повернули! — гнівно тупнула ніжкою панночка і носик примхливо зморщила, почувши запах багнюки, ніби неподалік болото було.
За ляшку стало прикро.
— Єлизавета, якщо по-нашому. — Запорожець вдав, що нічого не помітив. — Лисавета…
— Ви повернете мене до батька, пане? — суворо спитала панночка, від втоми на найближчий камінь сідаючи. Озирнулась навкруги — степ та й степ, звідки ж запах багна такий сильний?
Раптом з-за валуна сусіднього з’явилася чортяча пика. Запобігливо кланяючись, нечистий до запорожця підскочив на своїх тоненьких ніжках, стукаючи копитцями по сухій землі. Волохатий, з яскраво-червоними оченятами, що вугіллями сяяли на поросячій морді, з рогами та хвостом — все як годиться.
Панночка голосно заверещала та з ногами на камінь свій залізла, коліна до грудей притиснувши, спідниці пішні її пінною хвилею так і плеснулися по землі, збираючи суху траву та пил.
— Пане відьмаче, я можу вже додому йти? — тоненько пропищав тим часом чорт, хльоснувши хвостом по землі. На панночку навіть не глянув.
— Посидь трохи, не лізь, не бачиш — боїться тебе ляшка! — Олекса в біса шапкою жбурнув, а сам панночці галантно руку подав. — Ми скажемо, що ти мій молодик — обрядимо тебе в свитку, чоботи... слухай, Байстрюче?.. — Це вже чортяці. — Ти б за одягом змотавсь? Тоді відпущу тебе вже в пекло. Гаразд буде?
— Гаразд, — скрипнув зубами чорт і зник.


Готується до друку українське фольклорне фентезі
Спецвідзнака Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова" від Nica Nicaleo