Привіт, друзі!
Знову новий хід подій.

Так, я казала, що викладу всі чотири розділи одразу, щоб не розривати нитку подій, але я все пишу, пишу… Пишу... і без нових викладень книга здається порожньою. Це справді тисне.

Тому… я вирішила хоча б викласти наступний розділ, адже вже минуло чимало часу, а він все лежить в чорнетках без діла. А трохи згодом — ще один. Так я розділю ці чотири розділи на два, щоб не робити між викладеннями надто великий проміжок.

А ще зараз я працюю над розділом, у якому неймовірно цікаво спостерігати за реакцією Ітана та Деррі на одну й ту саму обставину. Описую їхні думки — і просто не можу з них!

Чесно кажучи, у своїй схильності до самонакручування я відчуваю з Ітаном певну спорідненість, тому передати його переживання було нескладно. А от Деррі… Він раціональна людина, яка не дозволяє собі руйнівних думок так, як це робить Ітан. Його вміння мислити тверезо — це те, чому можна тільки повчитися.

Дякую, що чекаєте! ❤️