- Щось конкретне тобі потрібно? - запитує він, не дивлячись на мене. - Може для дому одяг, там халат, чи нічна сорочка. І звичайно щось красиве на вихід. Ти ж молода, тобі треба багато речей.

- Можливо, - бурмочу.

Я гублюся в думках.

Я не знаю, чого мені потрібно.

Я не пам'ятаю, коли востаннє сама купувала собі одяг. Що зараз модно? Що одягають молоді дівчата? Крокуючи по торговому центру, розумію, як сильно спаскудив вітчим наше з сестрами життя. 

- Можемо просто подивитися, - кажу я нарешті, опускаючи погляд.

- Ходімо, продавці консультанти нам підкажуть, - Давид бере мене за руку і міцно стискає пальці. - Ми сьогодні купимо тобі багато речей.

Я покірно слідую за ним, відчуваючи вдячність і легке хвилювання.

Ми заходимо в перший магазин, і я одразу гублюся серед яскравих кольорів, акуратно розвішаних суконь, рядів джинсів та кофтинок. Усе таке нове, гарне, аж очі розбігаються.

Давид не відпускає моєї руки, і ця несподівана підтримка допомагає мені не розгубитися.

- Доброго дня! Вам щось підказати? - привітно звертається до нас консультантка.

- Так, - відповідає Давид, перш ніж я встигаю щось сказати. - Нам потрібен повний гардероб для неї.

Я ніяковію. Повний гардероб? Хіба не вистачить кількох речей?

- О, чудово! - дівчина усміхається. - Я допоможу підібрати щось стильне.

Вона швидко оглядає мене, ніби прикидаючи мій розмір і що мені пасуватиме.

- Я… я можу сама вибрати, - невпевнено кажу, почуваючись дивно під таким поглядом.

- Звісно! - консультантка киває і відходить убік, даючи мені простір. – Якщо потрібно щось підказати, я поруч.

Я обережно торкаюся м'якої тканини светра, потім перебираю кілька суконь. Деякі здаються занадто відкритими, інші – надто строгими.

- Бери те, що тобі подобається, - каже Давид, стоячи трохи осторонь, але його голос звучить майже владно.

Я ковтаю клубок у горлі. Що мені подобається? Я навіть не знаю.

Зрештою, беру кілька речей, які здаються зручними й не надто зухвалими.

- Приміряй останньою, - раптом чую шепіт біля вуха. Оглядаюсь і бачу, як Давид протягує мені чорну вечірню сукню.

Я вагаюся, але консультантка підштовхує мене в бік примірювальної.

Залишившись сама, я дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Ну що? Беремось за роботу.

Міряю речі дуже швидко. Спочатку кофтинки і блузки, потім спідниці і штани. Все, що підходить відкладаю в один бік, непотрібне, в інший. Поки я переміряю, те що сама вибрала, продавчиня приносить ще речі. Підозрюю, що це Давид розійшовся і хоче, щоб я переміряла весь магазин. 

- Досить, мені вистачить, - кажу голосно, щоб почув чоловік, коли продавчиня приносить мені чергову порцію одягу. - Я не матиму куди все це одягати.

Ширма відхиляється і в кабінку заглядає Давид саме в ту мить, коли я стою лише в білизні. Швидко хапаю перше, що трапляється під руки і прикриваюсь, відчуваю, як щоки починають палати. Губи Данила розтягуються у задоволеній посмішці, а очі блищать від побаченого. Шиплю на нього, але він навіть не думає йти.

- Ти не забула про сукню, яку я тобі дав? - підносить брови.

- Ні, - мотаю головою. - Навіщо вона потрібна?

Однією рукою прикриваюсь, іншою стягую з плечиків чорну сукню.

- Бо після магазинів ми їдемо вечеряти, і я хочу, щоб ти була красивою, - повідомляє впевнено. - Одягайся. Ще зайдемо у взуттєвий бутик, купимо тобі взутись.

Я лише киваю, втративши дар мовлення. Вечеря з Давидом? Де? Невже в ресторані? І за що раптом така благодійність? Чому він так турбується за мене? 

Думаю Давид просто хоче звабити мене, отримати бажане. А я маю використати цю мить у своїх цілях. Чим більше між нами довіри, тим більше матиму волі. Хоча, здається, він більше мене не збирається утримувати силоміць і це добре. 

Одягаю сукню, беру речі, які обрала і виходжу з кабінки. Давид оглядає мене оцінливим поглядом і схвально киває. Він підходить і забирає речі. Перш ніж попрямувати за продавчинею до каси, схиляється ближче і шепоче:

- Ти красуня.

Не знаю чому, але мені дуже приємно чути від нього комплімент. Я прокашлююсь і слідую за чоловіком.

https://booknet.ua/reader/polonyanka-u-spadok-b433314?c=4696796&p=1