Трохи деталей про мій всесвіт

Події "МІЛІТАРИСТИ" відбуваються в альтернативному світі, як не складно здогадатись. Якщо ви раптом почали читати твір і у вас виникло питання по типу: "Що там взагалі в біса відбувається?" - то дозвольте мені вас все пояснити... в коротких деталях ;).

1. Технократія

У творі чимало згадок про цю технократію. Почнемо з розбору. Технократія - меритократичне суспільство, де влада належить науково-технічним спеціалістам та ідеологія створення такого суспільства або соціальний прошарок (страта) висококваліфікованих науково-технічних спеціалістів. Щоправда, у творі зображена не та технократія, яка описана у джерелах. В цьому і полягає іронія, це як в назвах тоталітарних державах міститься "демократична" чи "народна", а то і взагалі "народна демократична". 

У 1930 році, коли США почали процвітати – на їхню землю, яка була у полоні мрій та сподівань, ступив уродженець з Вінниччини. Цим уродженцем був ніхто інший, як сам Георг Захаєв. Єдина мета, з якою він ступив на ці землі – віднайти можливості відновити українську державність, що була повалена більшовиками одинадцять років тому. На той період популяризувалось таке поняття, як «технократія» і Георг був пропонентом цієї ідеї. Не встиг він навіть виконати свою мету, як тут отримав популярність серед американських технократів. Його ідеї розтягувались на всю Північну Америку, швидше, ніж комуністичні прокламації – і через вісім місяців він вже обіймав керівничу посаду нового державного утворення – ПАК (Північно-Американська Конфедерація). «Від Канади до Панами та Пуерто-Ріко!», - проговорив Георг, як підписав декларацію проголошення ПАК. На відміну від більшості політиків, Георг не займався корупцією. Навпаки, він навіть вкладав велику кількість коштів з державного бюджету (яка залишилась ще з минулого уряду) в науку, освіту, інфраструктуру та, найголовніше, технології. Таким чином, Георг розпочав нову еру в історії… ера «Едем для смертних». Вона отримала таку назву, оскільки за його каденцією у всьому світі шириться тенденція технократичних ідей, через що усе неможливе – стає можливим. Летючі машини, довше життя, вічна молодість, відсутність страху померти. Хіба це дійсно не рай? Звісно, але це звучить, як утопія до якої і прагнув Захаєв. Доки у віці 122 років (2014 рік), він був вбитий, а на його місце став колишній консул мексиканського регіону – Ніколас Падре, який буквально перетворив ПАК на зону постійних конфліктів, наркотрафіку, збочинства, корпоративного тоталітаризму тощо. Власне, через цю призму анархії та олігархизму він до сих пір перемагає вибори. Історики з УТНР вважають, що ця ера закінчилась на смерті Захаєва… та це хибне твердження. «Едем для смертних» перейшло на новий етап під назвою «З Едему до Вальхали», - ось так ми і перейшли з християнства до скандинавської міфології

2. Як це все почалось?
У 1930 році, коли США почали процвітати – на їхню землю, яка була у полоні мрій та сподівань, ступив уродженець з Вінниччини. Цим уродженцем був ніхто інший, як сам Георг Захаєв. Єдина мета, з якою він ступив на ці землі – віднайти можливості відновити українську державність, що була повалена більшовиками одинадцять років тому. На той період популяризувалось таке поняття, як «технократія» і Георг був пропонентом цієї ідеї. Не встиг він навіть виконати свою мету, як тут отримав популярність серед американських технократів. Його ідеї розтягувались на всю Північну Америку, швидше, ніж комуністичні прокламації – і через вісім місяців він вже обіймав керівничу посаду нового державного утворення – ПАК (Північно-Американська Конфедерація). «Від Канади до Панами та Пуерто-Ріко!», - проговорив Георг, як підписав декларацію проголошення ПАК. На відміну від більшості політиків, Георг не займався корупцією. Навпаки, він навіть вкладав велику кількість коштів з державного бюджету (яка залишилась ще з минулого уряду) в науку, освіту, інфраструктуру та, найголовніше, технології. Таким чином, Георг розпочав нову еру в історії… ера «Едем для смертних». Вона отримала таку назву, оскільки за його каденцією у всьому світі шириться тенденція технократичних ідей, через що усе неможливе – стає можливим. Летючі машини, довше життя, вічна молодість, відсутність страху померти. Хіба це дійсно не рай? Звісно, але це звучить, як утопія до якої і прагнув Захаєв. Доки у віці 122 років (2014 рік), він був вбитий, а на його місце став колишній консул мексиканського регіону – Ніколас Падре, який буквально перетворив ПАК на зону постійних конфліктів, наркотрафіку, збочинства, корпоративного тоталітаризму тощо. Власне, через цю призму анархії та олігархизму він до сих пір перемагає вибори.
3. Самі МІЛІТАРИСТИ
Кожні найманці мають свою специфічну назву, і не дарма. В УНТР, «МІЛІТАРИСТИ» - це найманці, які колись служили на війні і не можуть покинити свою внутрішню війну. Таких, на момент 2013 року, було дуже багато… та і робота прибуткова, що тут скажеш? Гроші не пахнуть! Але не варто будувати стереотип, що ця робота лише для травмованих старперів та молодчиків. Серед них є і також миленькі, на перший погляд, дівчатка, які спокійно можуть перетворити вашу голову у «ліхтарик Джека» за лічені секунди. Але є і також ветерани двох радянсько-українських війн, які від злості можуть перетворити вашу смерть на довгу та… далеко не з найприємніших. Початок співробітництва УТНР та «MERCNET» починається ще у 2012 році, рівно рік після війни з СРТР. Зубров Борис мав великі наміри зблизитись з ПАК, а отже і дозволила встановлювати філії американський корпорації на своїх землях. Це не оминуло і «MERCNET». Спочатку, Борис був проти найманців, вважаючи, що таким чином буде хаос, анархія та високий рівень корупції. Та все ж таки, він повівся на умову, що організація буде сплачувати величезні податки – і він погодився. Тим не менш, Борис був правий… після його смерті у той самий рік, почався хаос та зріст корупційного апарату: найманці ледве не скорочували населення УТНР, кожен міг мати власного вбивцю, який вб’є випадкового безхатька за наказом замовника тощо. Але у 2013 році після інциденту «ОРІОН» - все стало на круги своє і найманці виконували первісну роль, адже Аскольд Зубров (син Бориса) – встановив ледве не поліцейську державу, через що СБ УТНР мав неабиякий контроль над «МІЛІТАРИСТАМИ».
3. Дві радянсько-українські війни та війна "Помсти"

Мир необхідно здобувати, але разом з миром – необхідно здобувати і українську державність та право на існування. Саме таким чином і думали українці ще у 1989 році, коли розпочалось національно-визвольне змагання, яке згодом увійде в історію, як «Перша радянськоукраїнська війна». Ще у 1985 році, УРСР підписала угоду з партійним урядом про «автономію та обов’язки», що давало Україні неабияку свободу… та народові було мало – і вони почали планувати повстання. Радянське керівництво миттєво дізналось про їхні наміри, а тому навмисно постачали в українську армію стару трофейну зброю з часів Другої світової війни (яка, до речі, протривала всього два роки). 21 лютого 1989 року розпочалась війна та, на диво радянського уряду, навіть з такою зброєю – українці були спроможні до успіхів на ділянках фронту. До України також доєднались Білорусь з країнами Балтії Вже через кілька тижнів, південні угрупування засілись на Кубані та Черкесії, але немає добра без худа – як румунський уряд підступно відкрив південнозахідний фронт: радянські війська заходили через Румунію на територію Вінниччини, Чернеччини та Одещини. Українцям вдалось відбити атаки, але це була радянська тактика, щоб відволікти українські війська від харківського напрямку. Радянці от-от беруть Харків, як українцям доводиться відводити війська з Північного Кавказу, ставити оборонні лінії на півдні та на сході. Ось так з наступальної фази, вони перейшли в оборонну фазу, яка тривала доволі довго, аж до того моменти, поки радянські війська на зайшли до Києва у 1995 році. Такий етап в історії України можна вважати поразкою… у черговій битві за незалежність, але не у війні. Україні довелось знову стати васалом великої радянської машини, що харчувалась кровю, а всіх українських учасників війни – відправляли у табори, де над ними проводили найстрашніші та нелюдяні експерименти. Кому більш повезло – відбували своє покарання на сталево-переробних заводах Білорусі. Зубров Борис Валер’янович – технократ та ідейний лихач, який прагнув верховенства права, миру та союзу між українцями, балтами та білорусами - стає керівником УРСР шляхом здобуття довіри від партії. Але ніхто не знав його справжніх мотивів і він тихенько використовував усю новітню радянську техніку та примножував її на українських заводах, видаючи фальшиві звіти радянському керівництву. Зубров був настільки ідеальним брехуном, що міг навіть брехати представникам КДБ. Мабуть, це і є однією з головних причин тріумфального успіху УТНР в одержанні перемоги над двоголовим птахом тоталітаризму – несподіваність. Жодна з гілок уряду не очікувала повторного нападу зі сторони України, але 9 березня 2011 року розпочалось чергове повстання і українці були дуже сильно підготовлені. Усього за два дні другої радянсько-української війни, українці спроміглись: - Зайняти важливі територіальні стратегічні цілі (Північний Кавказ, Білгород, Брянськ, Воронеж, Курск) - Укріпити оборону на можливих обхідних шляхах (Румунія, Польща, Чехословаччина) - Знищити особовий склад більше, ніж за шість років першої війни - Запустити понад 450 штук далекобійних ракет типу «Ахілес-М» (яка летить до 2.5 тисяч кілометрів). Таким чином, вони розбомбили велику частину важливих військових об’єктів І це був лише початок. Цю сторінку в історії УТНР називають «Золотим віком помсти», коли українці нарешті можуть опанувати та втихомирити звіра, щоб майбутні покоління не знали такого горезвісного терміну, як війна. Такими великими темпами, війна скінчилась за три місяці – 6 червня 2011 року. В Донецькій області, м. Святогірськ були підписано «Святогорські договори», які передбачали певні територіальні зміни, як і в Україні, так і в СРСР. До УТНР відходило:
- Краснодарський край
- Ростовська область
- Воронезька область
- Білгородська область
- Курська область
- Ставропольський край
- Волгоградська область
СРСР мусило в свою ж чергу:
- Ліквідувати комуністичний уряд, через що було прийнято сформувати СТСР (Союз Техносоціалістичних Радянських Республік), що, фактично, було те ж саме, але на чолі стояв соціал-технократ – Олександр Євгенієвіч
- Виплачувати репарації протягом 50 років
- Повернути усіх військовополонених та тіла тих, над ким вони ставили свої жорстокі експерименти
- Повернути усіх вивезених дітей
- Для тотального приниження – просити вибачення перед УНТР на міжнародній арені за першу війну
- Усі українські винаходи, які були запатентовані, як радянські – визнати українськими
- Дати право українцям принижувати російський народ на території України (вбивство росіянина в ККУНТР – не вважається за злочином)
Це золота сторінка в історії України, яку можна було б закрити тут і зараз… але одразу починається і одна з найстрашніших сторінок історії. Історики вважають, що на цій сторінці – Україна нічим не краще за тих, проти кого вона воювала протягом всієї історії. Зубров Борис, переслідуючи ідею помсти за байдужість всього світу до долі українського народу – починає війну «Помсти». Ця війна була однією з наймасштабніших збройних конфліктів за всю історію Європи. Це той період, коли українці були нічим не краще тих, кого вони побороли кілька місяців тому. Заручившись підтримкою БНР, Балтійської антанти, Четвертим Рейхом та ПАКом – УНТР змогла помститись Європі за усю байдужість та прорадянську політику. Польща втратила половину території та була поділена між УНТР та Рейхом, а уся Північна Польща надійшла до Білорусі. Румунія була жорстоко розчленована Україною та потерпала від тотального геноциду, як своєрідна помста за допомогу радянцям у 1990-у році. Румуни і до сих пір потерпають від жорстоких переслідувань УНТР та взагалі не вважаються за людей. «Будапештська весна» відбулась в Угорщині через те, що вони допомагали радянському уряду, постачаючи зброю. Хоча вони офіційно мали політику нейтралітету. Кілька французьких урядовців було вбито через їхнє бажання «зберегти обличчя» радянському уряду. Але це все закінчилось з тим, що Європа дала українцям розрахуватись та остаточно помститись. Україна стала одним з найбільших гравців на світовій арені, але і водночас доказала, що вона нічим не краща за власних ворогів.

«Влада п’янить кращі серця, як вино – найміцніші голови. Не буває досить мудрих і хороших людей, щоб довірити їм необмежену владу». Чарльз Калеб Колтон