Знову важко порозумітися...

Мирного вечора, мої хороші!!!

Запрошую до нового розділу роману, " Навіжена".

Уривок.

— Вадиме, саме ти розпочав цей марафон, — обізвавши мене гномом. Зрештою , це наше з тобою непорозуміння. Не вмішуй у це мого батька. Він же вірить, що ти маєш серйозні наміри, щодо співпраці. Ти хоч можеш уявити, що з ним буде, якщо ти його кинеш? Це підло! — Дівчисько витримує паузу та з благанням додає. — Молю, розірви з татом умови співпраці доки не пізно.

Дивлюся на дівчину. З усього почутого отримую свою автобіографію. І ота біографія мені не до вподоби, але відступати чи будь-що заперечувати наміру не маю. В цієї дівчинки багата уява, тож хай мучиться.

Зверхньо дивлячись на Діану повільно крокую до неї. Відчуваю, як навіть повітря електризується від нашого протистояння. Зупиняюся в міліметрі, і заглядаю у великі красиві очі. Забороняю собі ці солодкі споглядання, натомість випалюючи.

— Що я отримаю на заміну?

— А, чого ти хочеш? — несміло цікавиться дівча.

— Тебе! — навіть не моргаючи відповідаю.

Діана похитнувшись відступає від мене.

— Данте, ти нормальний?!!

Книга тут..

Тихої ночі!!!