Друга книга циклу "Володарка Часу" вже на сайті

По тротуару неквапливо йшов чоловік у джинсах та легкій куртці. Він був схожий на одного з тих британських аристократів. Напевно не так давно він випив чашечку чаю, а тепер йшов на виставку фотографій свого друга. Борода та вуса чоловіка були коротко підстрижені. Трохи відросле коротке волосся тріпав легкий вітерець.

По дорозі, поряд із ним, промчав на великій швидкості мотоцикліст, обливши водою з калюжі. Опустивши очі на забруднені штани, чоловік, заскреготівши зубами, поліз у кишеню за хусткою. Він міг би за дві секунди провчити нахабу, якому правила не писані. Але на багатолюдній вулиці хтось міг помітити, що він використовує магію.

Зупинившись біля однієї з вітрин, чоловік оглянув себе з голови до ніг.

«Якого біса я спочатку поїхав сюди? До Кедбері на машині добиратися кілька годин! — зустрівшись у відображенні зі своїми темно-зеленими очима, Мерлін хмикнув.

Відповідь він знайшов відразу ж. Йому вже багато років хотілося прогулятися вулицями Лондона. Перший раз він це робив на початку двадцятого століття, коли з'явився коридор між Землею та Аладеєю. А у минулому житті так далеко від Камелота не їздив.