Моя заручниця — новинка вже чекає на вас!

Мирної та тихої ночі, сонечки!!!

Запрошую до новинки!

Роман " Моя заручниця" — уже чекає на вас. Це третя книгу циклу "Полон не вирок". Тож хто полюбляє книги в такому стилі, — ласкаво прошу. 

Книга оновлюватиметься три рази на тиждень, а згодом планую частіші оновлення. Також книга залишатиметься безкоштовною до завершення. 

Тож радо чекаю на сторінках цієї історії. 

Уривок.

— Не зрозуміла, що за крики в моєму домі з самого ранку?

Я підіймаю погляд. Сходами спускається худа брюнетка невисокого зросту. Довге розпущене волосся закриває половину її обличчя. Вона одягнена в чорну вільну футболку та такого ж кольору лосини. Ідучи босоніж, вона привертає мою увагу. В очі кидається — червоний педикюр на акуратних ніжках. На руках довжелезний манікюр того ж кольору. На худому зап’ясті — широкий годинник, а на тонких пальцях — безліч каблучок.

Дівчина виглядає надто впевнено, а ще — до біса привабливо. Я не можу відірвати очей від цього милого ангела.

З цікавістю розглядаю її, і коли вона зупиняється за три сходинки від мене, тримаючись рукою за поруччя, заглядаю їй у вічі. Вони великі, зелені, неймовірно красиві. Чорні, неширокі брови, вигнуті півмісяцем, додають їй шарму. Вона приваблива. Мене зачаровує її врода — акуратний носик, повні, надто червоні вуста, хоч на них немає помади.

Справжня красуня. Але я тут зовсім з іншої причини.

Зиркаю на годинник і шиплю:

— Солодка, давно вже не ранок. Через пів години буде обід.

— Це нічого не змінює, — огризається вона. — Ви не маєте жодного права вчиняти лемент у моєму домі.

Дівчина невдоволено фиркає й елегантно закидає пасмо волосся назад.

— Це спірне питання, солоденька, — холодно відповідаю.

— Спірне? Що ви маєте на увазі? — хмуриться вона, закладаючи руки на груди.

— Будинок, красуне, — пояснюю сухо. — Те, що він твій, уже питання спірне...

Новинка тут ❤️

♥️♥️♥️

-diOnvL2 — Анжеліка та Орест.

Приємного читання, мої хороші!!