Так, так, так. Це знов я. Жахливий видався рік – я влаштувалася на роботу. Ну знаєте, таку справжню, менеджером. Чоловік задоволений - дружина зайнялася нормальною справою, а не ось це все... Спочатку, я теж була задоволена, вирішила, що з письменством у мене не ладнається, треба йти в дорослий світ і забути про свої мрії. Через деякий час, я зрозуміла, що мій мозок починає усихати, спочатку він працював на 100%, потім на 70, а в результаті для роботи його вистачало відсотків 10. У мене зникло бажання дивитися фільми, читати книги і взагалі я стала схожою на робота.

   Але, раптово, мені повідомили, що більше моїх послуг не потребують. Спочатку, я навіть не зрозуміла – це що таке?! Я вже звикла до "дня сурка" і забула, що буває якось по-іншому. Але, мій мозок прокинувся, процесор струсив із себе пил і почав розганяти потужності. А коли я відкрила свій ноут і зайшла до недописаного твору, то зрозуміла, що це найщасливіший день за останній час!

   Маю стільки ідей, стільки планів. І я творитиму, хоча б заради себе.