Те, чого ми найбільше не хочемо — завжди стається!

Вітаю, мої хороші!!!

Напевно це така собі насмішка долі, — адже практично завжди стається ця чи інша подія, якої ми вперто не хочемо. Або ж принципово, як у романі, "Навіжена".

Діана вперто не хоче, аби батько співпрацював з її ненависним ворогом. Намагається відмовити тата, але чи він послухає її. Бо ж завдяки співпраці з Данте, батько дівчини втілить свою давню мрію у життя.

Уривок розділу.

Відриваюся від думок, бо дзвонить мій телефон. Зиркаю на екран — тато. Одразу беру слухавку. Серце гупотить. Щиро сподіваюся, що він не підписали угоди співпраці з Данте.

— Як ти донечко?

— Все добре! — напружено відповідаю.

— І в мене все просто прекрасно! — на емоціях дзвенить тато. — можеш мене привітати. Ми вже уклали угоду з Данте, і завтра її підпишемо. Уявляєш?!!

— Я рада за тебе, тату! — вимушено видавлюю, адже я повинна його підтримати, хоча моє серце опустилося в п’ятки.

— Ой вибач, доню, до мене прийшли... Наберу тебе пізніше.

Я кладу слухавку і важко зітхаю. Останні мої надії розбилися вщент.

Тут я нічого не можу зробити. Прийдеться прийняти це та змиритися. Зрештою я в цьому участі брати не буду. Намагатимуся уникати усіляких дрібниць, аби менше бачитися з Данте. Я ж не зобов’язана з ним бачитися. Він же співпрацюватиме з батьком, а не зі мною.

 Намагаюся себе переконати, але виходить погано. В душі я страшенно не хочу цієї співпраці, і край. При тім, що добре розумію, від мене нічого не залежить, все одно нервую. Видихнувши починаю збиратися додому.

Встигаю завершити роботу на комп’ютері, як у двері стукають. Без вагань дозволяю увійти. І коли мій погляд стрибає на двері, я нервово ковтаю. До мене впевненою ходою наближається Данте. Дратуюся, адже при свою настанову самій собі, цей мен подобається мені. Діловий темно-коричневий костюм, поверх якого, розстібнутий такого ж кольору плащ, але спокуси цьому двометровому Аполлону додає розстібнута сорочка. Хоч у кабінеті не горить світло, це не заважає мені добре роздивитися цього красивого нахабу.

Дратуюся через свої споглядання й розлючено шиплю.

— Навіщо ти прийшов?

Данте ж мовчить, і в перших сутінках відверто дивиться на мене. Його погляд надто пильний та відвертий, і мені страшно від нього...

Читати тут...

♥️♥️♥️

eAnvqzK9 — Ілона та Давид.

Приємного читання!