Зараз мої оновлення є не так часто, але намагаюся знову повертатися до звичного життя... На жаль, в моїй родині сталося горе, ми втратили нашого хорошого друга і дуже важко з чоловіком переживаємо цю болісну втрату... Дуже важко втрачати близьких, але найважче, коли людина була яскравою наче промінчик, який так раптово й трагічно згас...

Останні події зовсім не приносять щастя, а навпаки лише засмучують та розчаровують. Звуки обстрілів стають все ближче й ближче й зникає кудись страх померти... Не варто боятися того, чого не уникнути, але як хочеться прожити це життя щасливо. Хочеться бачити посмішки близьких і не хвилюватися про те, що завтра може зовсім не настати. Моєму синові майже три роки, він народився під сигнал повітряної тривоги - це й була його перша колискова... Але як важко усвідомлювати те, що моя дитина жодного дня не відчувала цей солодкий присмак мирного та спокійного життя...

Друзі, бережіть себе, не ігноруйте сигнали повітряної тривоги, бо ми є майбутнім нашої країни, ми маємо поприсе зберегти своє життя та життя наших дітей...