Увага! Продовжую книгу Таємниця Трапіста

Я проповжую публікувати розділи моєї кники "Таємниця Трапіста"  про те, як у 2061 році експедиція землян вирушає до планети Трапіст, щоб встановити перший контакт із позаземною цивілізацією. Проте місія обертається катастрофою — корабель зазнає аварії, і четверо вцілілих науковців опиняються в невідомому світі. Їх зустрічають мешканці Трапіста, які зовні нагадують людей, але мають власні загадкові традиції та технології.

Спочатку все здається мирним — вчені починають досліджувати мову, науку та культуру нової цивілізації. Але ситуація швидко загострюється. Французька фізикиня Амелі зникає, і її друзі — математик, лінгвіст та хімік — беруться за власне розслідування. Політичні інтриги, змови та таємні організації планети ставлять під загрозу не лише їхню місію, а й саме життя.

Ось фрагмен одного із епізодів 

Амелі згадувала шлях, яким її сюди привели: металеві коридори, луна від кроків, скрип дверей. Вона чітко пам’ятала, що неподалік проходила вентиляційна система. Це був її шанс.

Вона прислухалася, чекаючи на момент, коли охоронці відійдуть. Потім підійшла до стіни і постукала по металевій поверхні. Глухий звук видав порожнину за стіною – це вентиляція. Фізик озирнулася навкруги, намагаючись знайти в кімнаті підходящий предмет, щоб вікрити люк. Та її викрадачі врахували минулий негативний досвід, коли бранкка із звичайого годиника змогла зробити звукову "бомбу". Тож вони побрибирали все, що вона могла використати задля втечі. 

Амелі засмучено сіла на ліжко, важко зітхнувши. Вона дивилася на стіни, наче намагаючись знайти хоч одну можливість вибратися звідси. Від відчаю фізик стукнула ногою об металеве ліжко. Здивовано прислухавшись до звуку, вона зрозуміла, що одна з металевих запчастин злегка хиталася. У серці загорілась надія – ця деталь, можливо, могла стати її шансом.

Амелі швидко обхопила руку за край і спробувала зрушити болт. Запчастина була слабо прикручена, але її не можна було відкрити просто так. У глибині свідомості виникло питання: як би це зробити.

Жвнка замислилася. Її думки закрутилися, і ось вона зрозуміла – металева частина з ліфчика могла стати тим інструментом, що дозволить їй відкрутити гвинти. Але потрібно було це зробити не тут, де висіли камери спостереження.

Вона швидко піднялася з ліжка і попрямувала до ванної кімнати, намагаючись не привертати увагу. Амелі знала, що будь-яка її необережність може обернутися катастрофою, тому діяла обережно, намагаючись зробити все максимально непомітно. В ванній кімнаті вона ще раз оглянула все навкруги, щоб переконатися, що нічого підозрілого не зможе її видавати. Душова кабінка з непрозорого скла якраз була тим місцем, що потрібно.

Хавела сиділа перед монітором, пильно спостерігаючи за ванною кімнатою землчнки. Місяців зо три назад вона стрункка блондинка тільки но потрапила до охорони ордеру. Одразу ж чоловіки колеги сперечалися, хто з них перший зможе її звабити. Але з часом стало зрозуміло, що Хавелі зовсім не подобаються особи протилежної статі. Як би дивно це не звучало для інших, її серце належало дівчатам.

Охоронця спостерігала як бранка швидко зняла одяг, залишившись в одній білизні, і зайшла до душової кабіни. Амелі нагадала охорониці чимось Нарті — її колишню подругу, яку вона любила. Такий же колір волосся. Такі ж проникливі очі. Сідниці дещо гладші і шкіра світліша. Але решта частин тіла такі схожі на її кохану.

Нарті залишила її заради іншої, багатшої, хоча вони разом пережили багато. Охоронця зауважила, що Амелі була схожа на її подругу не тільки зовні, а й у своїй легкій, майже недосяжній граціозності. В її рухах було те саме спокійне вперте прагнення до свободи, що так привертало Хавелу в її минулому коханні. І хоча Амелі була зовсім іншою людиною, чимось неосвітленим і загадковим у її погляді було схоже на Нарті, на ті моменти, коли їхні погляди зустрічалися, і серце Хавели рвалось від бажання зустрітися з нею.

Амелі повернулася до кімнати стискаючи руках холодну металеву деталь. Вона стояла біля ліжка і намагалась знайти спосіб відкрутити запчастину з металевого каркаса. Фізик оглянула гвинти, намагаючись зрозуміти, як можна це зробити без зайвого шуму. Вона присіла, злегка нахилившись, і почала обережно вводити металеву деталь у отвір, шукаючи потрібну силу для відкручування. Спочатку нічого не виходило, але вона знову і знову пробувала, поки гвинт не піддався. Тихо, майже без звуку, Амелі нарешті змогла відкрутити деталь. Це було важливе досягнення, але вона знала, що кожна секунда — на рахунку.

В ту ж мить її увагу привернув шум у коридорі. Вона миттєво зрозуміла, що охорона помітила щось підозріле. Зробивши швидкий крок назад, вона схопила тумбочку і підсунула її до дверей, щоб мебель дала змогу виграти їй час.

У той момент, коли тумбочка закривала двері, Амелі почула важкі кроки – це був наряд двох охоронців, що поспішали до її кімнати. Вони почали намагатися проникнути до кімнати бранки.  Амелі стиснула металеву частину в руці і, не гаючи часу, рвучко повернулася до вентиляційної решітки. Вона вирвала її з місця і швидко встала на коліна.

Охоронці ось-ось мали увірватися до її кімнати, і Амелі вже відчувала, як серце калатає в грудях, але не могла зупинитися. З останніх сил, вона втиснулася в отвір вентиляції, проковтнувши страх. 

Повзучи вузьким тунелем, Амелі прислухалася до шуму навколо. Вентилятори гуділи, але попереду чувся слабкий звук води — можливо, це був вихід до технічного приміщення. Її рухи були обережними, бо кожен звук, кожен поштовх міг видати її місцезнаходження. Вона відчувала, як серце калатає в грудях, адже кожна хвилина була на рахунку. Попереду з’явилося світло — і ось, нарешті, люк у підсобне приміщення. Амелі обережно підняла його і вилізла через отвір, почувши, як метал скрипить, коли вона вставала.

Кілька хвилин по тому вона опинилася в темному коридорі. Виставивши ногу на перший крок, вона почала бігти, намагаючись не робити зайвих рухів. Але чим далі вона бігла, тим більше чула за собою кроки охорони. Швидкість наряду охоронців зростала, і Амелі зрозуміла, що потрібно бігти ще швидше. Вона різко звернула праворуч, бігла по сходах, намагаючись знайти вихід. Коли вона вибігла через чорний хід, одразу опинилася на дворі котеджу, де її тримали.

Але це ще не була її свобода — залишалося знайти спосіб покинути територію. Вона озирнулася і побачила високу огорожу. Потрібно було щось негайно придумати.

Тим часом Хавела, прийнявши безжальне рішення, бігла до кабінету начальника охорони. Вона вирішила що випав шанс їй зустрітися з тою, яка нагадала незабуте кохання.

Начальник здивовано поглянув на підлеглу коли  та увірвалася до його кабінету. Це було останне, що він зробив поки не загинув  від кулі, яку та випустила з свого пістолету. За мить в руках Хавели опинився перстень, який давав доступ до всіх дверей на в котеджі. Спускаючись до підземного паркінгу, охорониця обмірковувала подальші дії. В її голові тільки роїлася думка: "Моя люба Нарті я вже біжу".

Амелі бігала дворем і все ніяк не могла придумати як покинути цю територію. Паркан був гладким. А ворота замкнеті електроним замком. Вдалині побачилися трое охоронців. Вони бігли до землянки. Один кричав: - Не рухайся стрілятиму - вимахуючи пістолетом. Інший його колега крикнув: - Не стріляти її наказано вхопити живою. Та і бігти їй нікуди. 

Всі троє обступрили Амелі. Та звідкилясь взялося біле авто, яке прямувало на на них. Спантеличені охоронці відскочили. Авто загальиувало біля бранки відкрилися двері і жіночий голос промовив: - сідай я допоможу. Фізик підкорилася і сіла біля водія. Маєток залишався позаду і жінка, яка врятувала Амелі промовила до неї:

- Я б не раділа дуже, моя мила Нарті.

Прочитати що було далі можна за посиланням https://booknet.ua/book/tamnicya-trapsta-b427243