Мирного вечора, любі!

Запрошую до оновлення роману "Жебрак".

Уривок.

— Даміре, може поясниш, як це розуміти? Чому ти вештався по вулицях, рився у смітниках, якщо у тебе є такі статки? Це, що в тебе розваги такі? Чи може ти вирішив пранканутися?

Голос дівчати звучить з осудом та невдоволено. Я частково розумію її, тому міцніше стискаю тендітну руку й пояснюю.

— Артеміє, я реально забув про цю ферму. Я ж два місяці за світло не платив та за оренду цього приміщення. З постійними судовими засіданнями та істериками колишньої, я забув про все на світі.

Артемія різко висмикує свою руку з моєї, і склавши руки на грудях, заявляє.

— Даміре, я тобі не вірю.

— Шкода. — важко видихаю я. — Артеміє, невже ти думаєш, що якби я вчасно згадав про цю ферму, то спав би на вулиці?!! Бився б з бомжами, та харчувався зіпсованою їжею зі смітників? Я не знаю, коли б згадав про цю ферму сам. Наша вчорашня розмова, а вірніше твоя згадка про крипту, повернула мене до пам’яті.

Дівчина великими очима дивиться на мене та з недовірою перепитує.

— Чесно?

— Чесно, маленька. — запевняю та правдиво додаю. — Після нашої розмови, я пів ночі не спав...

Книга тут...

♥️♥️♥️

e3jtWVHm — Влада та Емір.

Приємного читання!