— Зен — псих, хіба ти не бачиш? — продовжив він емоційно, трохи стиснувши мої долоні. — Він таким займається! Як ти будеш поруч? Як тобі не страшно, що твій син ростиме з ним? Зен злочинець, ти ж бачила той сайт, я показував! Він що, погрожував тобі? Скажи, що трапилось… Чому ти передумала… Я не розумію…

 — Він мені не погрожував, — тільки й змогла видушити я з себе. Горло ніби стиснув якийсь спазм. — Я сама так вирішила. Не хочу, щоб ти потім покинув мене заради якоїсь молоденької дівчини. Краще не продовжувати це…

— Я б не покинув! Я кохаю тебе! Скажи, що кохаєш мене і все, я все залагоджу…  Ми з усім впораємось, я обіцяю! — він дивився на мене з такою надією. Я ніколи не бачила Леона таким розгубленим і схвильованим.

Я так його кохала! Була готова зараз сказати, що хочу бути з ним, незважаючи ні на що. Але тут перед моїми очима з’явилася та скринька з прикрасами. Я маю з цим покінчити. Мало що трапиться зі мною, я не хочу, щоб Леон почувався винним, щоб він страждав. Хай краще постраждає зараз і забуде мене… Ніж потім буде звинувачувати себе, що взагалі зустрівся зі мною..

— Скажи, що кохаєш мене. Більше нічого, — він зазирнув мені в очі.

— Вибач, я не можу… — в мене на очах виступили сльози. — Не хочу так більше… Не муч мене, будь ласка…

— Хіба я тебе мучу? — він поцілував мої долоні, дивився на мене, все ще дивився в очікуванні і з вірою в погляді. — Прошу, Власто. Одне слово. 

 — Не кохаю, — видихнула я. — То було лише захоплення. Пристрасть. Зараз я це розумію. Давай просто залишимо це в спогадах. 

ЧИТАЙТЕ КНИГУ З САМОГО ПОЧАТКУ ТУТ

ЧИТАЙТЕ КНИГУ З САМОГО ПОЧАТКУ ТУТ