Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Якщо ви добре відчуваєте сучасні читацькі смаки у соц. мережах, розумієте, що чіпляє аудиторію, вмієте створювати короткі відео і вже ведете власний активний канал - цей конкурс для вас! Ми хочемо знайти людей, з якими зможемо
Тихого вечора! Історію Захара та Софії, — оновлено! ✨✨✨ — Софіє! — раптом перебиває нашу ідилію суворий голос. Я підводжу голову й бачу управительку Віолетту Юріївну, яка швидким кроком наближалася до
Вітаю всіх і бажаю мирного неба! Караоке в Малефичі — це щось трохи з області фантастики, оскільки нинішня апаратура там збоїть гірше за старі транзисторні радіоприймачі. Та й контингент там зазвичай такий, що цілою
Доброго всім суботнього дня ))) Моя поточна історія «Чернетка наших почуттів» невпинно добігає кінця — фінальні сторінки чекають на вас уже 1 вересня! Але навіть не думайте сумувати, бо я з вами не прощаюся надовго. Вже
БЕЗКОШТОВНА НОВИНКА вже на Букнет! — Можна моя сестра поживе у тебе пару тижнів? — Бром. Я що, схожий на няньку? Найміть справжню. Чи віддайте бабусі. Чи взагалі, є ж отой цілодобовий дитсадок. — Який дитсадок,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКоментар видалено
Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Наталія Шепель, О так ніч та тиша. Я пишу коли дружина з малим, вже сплять і ніхто не відволікає.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати