Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Вчора я прочитала один блог і коментарі під ним. І вони змусили мене замислитись про критику та її місце в житті автора. Чи потрібна вона взагалі. І чи критика не знецінить автора. Я вважаю, що об’єктивна критика необхідна,
Захотілося сьогодні подякувати моїм любим читачам за таку прекрасну цифру! Мої перші 10 000 прочитань. Дякую, мої хороші, за увагу до моєї історії. Ви — найкращі! Врятований тобою Читати тут
"Мій фіктивний рятівник" в гарячих новинках. Дякую вам за це! Мої читачі самі найкращі, обожнюю вас! Хто ще не почав читати цю історію? Там батько хоче за свої борги віддати старому бандюку свою дочку. Але Марта не
Заглянула щойно як там справи у мого "ВІДУНА", а він мене здивував. Книга, яку я написала як есперимент, як перевірку власних можливостей, займає 40 сходинку у жанрі "детектив" серед майже 800 праць інших авторів. Для
Підозрюю. що ця тема підіймається не вперше, і завжди викликає великий резонанс. Втім я пишу цей блог не заради того, щоб привернути увагу, а щоб структурузувати "чуйку лівої" п'ятки та відділити зерна від полови. Натхненням
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКоментар видалено
Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Наталія Шепель, О так ніч та тиша. Я пишу коли дружина з малим, вже сплять і ніхто не відволікає.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати