Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Джим збився з рахунку дням, проведеним у золотій клітці ван дер Кімів. Кожна хвилина тут здавалася прісною, аж поки ранковий лист не приніс звістку: вони їдуть. Його сім’я. Його театральне минуле. ЗРУЙНОВАНА ГОРДІСТЬ УРИВОК “—
Привіт всім! Як і обіцяла, показую Джейсона і Ліліан. Оскільки не знайшла підхожих типажів у одязі ХІХ ст., показую в сучасному. До слова, Лука і Гейлі є в попередньому блозі)))
Дорогі мої читачі♥ Ви щойно стали свідками моменту, від якого перехоплює подих. Події розвиваються настільки стрімко, що навіть мені, як автору, іноді стає страшно за своїх героїв. Ми пройшли крізь вогонь автокатастрофи
Друзі, привіт! ☺️ Мандрівка всесвітом «Тепла для зламаної ляльки» набирає нових обертів. Якщо Аза – це суцільний лід та небезпека, то сьогодні настав час познайомитися з кимось, хто приносить із собою зовсім
Вітаю, мої дорогі! Сьогодні я хочу поділитися з вами особливим уривком із фіналу книги «Поза зоною досяжності». Ця сцена для мене стала однією з найбільш емоційних, адже в ній зустрічаються два світи: жорстоке минуле
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКоментар видалено
Мене може надихнути якийсь фiльм, або прочитана книга, чи чиясь цiкава iсторiя з життя. Останнi пару iдей для книг менi взагалi наснилися. Потiм складаю приблизний план: початок, як буде розвиватися сюжет та кiнцiвка. А вже в процесi додаються деталi, другоряднi персонажи та iнше.
Не знаю точно, про що ви питаєте, бо в мене є два окремі процеси: вигадування та написання. Одночасно вони не робляться. Пишу тоді, коли маю час і можливість, а щодо створення самого твору в моїй голові...
Найчастіше ідеї беруться з чужих творів (от прям так). Наприклад, я щось читаю і мені подобається атмосфера твору (хочу як тут) або герой (хочу спробувати його в інших обставинах) або якийсь конкретний момент (в мене є твори, весь сюжет яких побудований, щоб призвести до якоїсь конкретної ситуації/діалогу) - джерелом може бути, книга, фільм, серіал, манга, рядок пісні, історія з Reddit.
Зрозумійте правильно, мені не йдеться про плагіат. Навряд хтось впізнав в моїй героїні Алексіс - образ Наталі Дормер з "Голодних ігор", а в Марго - зовнішність Рейчел Мак-Адамс. Це те, від чого я відштовхуюсь в своїй голові, а пишеться вже щось геть інше.
Я побачив повідомлення хочу відповісти. Мене не дуже надихає писати я пишу коли є час (після школи пишу твори коли є час)Я десь 30 хвилин пишу план а потім вже скільки треба стільки й пишу я написав один твір який зайняв практично 100 місце у жанрі гумору.
Мене надихає все. Розлита кава зранку, коли ви намагаєтесь встигнути на роботу і настрій такий самий, як та кава — розсипаний. Затори, які вчать терпіння й змушують зазирати в душу іншого водія, а може, навіть у своєму дзеркалі знайти нові ідеї. Сусідський пес, який гавкає, немов оголошує війну всьому світу, а насправді, він просто хоче привернути увагу. І навіть війна — вона дає відчуття, що життя має бути ось таким, тут і зараз, бо ніколи не знаєш, коли все зміниться. Муза приходить коли завгодно: у три ночі, коли очі вже заплющуються, але мозок кричить «а що, як…», або в розпал дня, коли абсолютно не можна писати. Скільки часу я проводжу за творінням? По-різному. Іноді годинами. Іноді, здається, вічність. Іноді просто дивлюся в текст і думаю, чи не покликати того сусідського пса порадитися. А частіше просто вмикаю музику і слухаю себе.
Моє натхнення приходить в тиші.
Воно не любить зайвих звуків та метушні, й чекає коли я залишусь на самоті та пригощу чорним шоколадом.
Й здавалось ми разом можемо провести вічність, й більше ніхто нам не потрібен. Тому коли ніхто й ніщо не відволікає, то й десять годин можемо творити. Особливо в ночі.
Наталія Шепель, О так ніч та тиша. Я пишу коли дружина з малим, вже сплять і ніхто не відволікає.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати