Підслуховувати негарно, але ж як тоді дізнатися, що відбувається? От Елліна і дізналася на свою голову...

Поборовшись з сумлінням, я все ж вийшла з кімнати і попрямувала в сторону кабінету Еймелії, де я підслухала їх минулу розмову. І вони дійсно були там і розмовляли. Тільки от, здається, я пропустила саме цікаве.

— Навіть, якби вона захотіла пожертвувати заради мене сім’єю, ти хоч подумала, як мені з цим все життя жити?! — почула я крик Ерінвальда з-за дверей. Навіть підслуховувати не потрібно було. — Я не хочу жити з думкою, що через мене дівчина покинула сім’ю, яка вважає її мертвою! Це тобі не якийсь переїзд до іншого королівства, як з твоєю сестрою чи відмова від улюбленої роботи, як то було з Дейлією. Такі жертви я згоден був прийняти. Але ж тут все набагато серйозніше! Тут трагедія! Біль, страждання! Як я можу це дозволити? Непотрібне мені таке кохання, такі жертви! Ти прекрасно знаєш, Еймі, як мені важко жити з думкою, що через мене загинули батьки і брати. Не кажи, що мені ще одну сім’ю зруйнувати треба, щоб просто бути з жінкою. Я краще все життя проживу один, аніж буду страждати від того, що приношу людям тільки біль і страждання.

— Але ж… — спробувала заперечити Еймелія, але Ерінвальд не дав їй ні слова сказати.

— Я все вирішив! Буде так. Ніякого кохання.

Заходьте почитати історію про потраплянку у зимовий світ: "Я (не) люблю зиму"! :)