Оновлення у Леді Вольфрам!!!

Дорогі читачі. Нещодавно додала відредаговану версію "Леді Вольфрам", яка має кілька нових розділів. Щоб сильно не збивати порядок я деякі розбивала на 14.1 - 14.2. Наразі зупинилася перед 17м розділом. Робота пішла несподівано швидко і я маю достатньо натхнення, щоб переробити те що хотіла.

Мені вже дуже подобається те, що виходить. Ця книга давно потребувала допрацювання. Нарешті у "Первородних" з'явилися Первородні)) та й боги активніше підключилися до історії.

Під розділами я залишила роз'яснення по змінах. В основному це стосується того, що деякі з них були раніше чи пізніше по історії.

Рада навшпиньках пішла за нею притискаючи до себе сумку. Вони сховалися за ящиками саме у той момент коли поряд пролунали важкі кроки ельфейс-орка.

І раптом світ завмер. 

Жінка зі синяво чорним волоссям сиділа на бочці та бовтала ногами. Її губи розтягувалися в єхидній посмішці, а очі цікавістю дивилася на застиглих у часі своїх «дітей». Вона знала хто це зробив. 

Богиня Вульм знаходилася на кораблі певний час невидимою. Зараз це вже не мало сенсу.

— Не сподівалася тебе тут побачити, Рел.

Із-за щогли вийшла згорблена висока фігура закутана у плащ. 

— Що ти забула на моєму кораблі? — спитала Вульм.

— Виконую свої обов'язки. — з-під каптура почувся схожий на свист голос.

Жінка розсміялася. 

— Щось точно у лісі здохло. Чула що так кажуть смертні... Ти вже давно не вилазила зі свого палацу на горі. 

Істота у плащі загрозливо зашипіла. 

— Я усе бачила, Вульм! Та не заважала. Але твої ігри зі смертною мають погані наслідки. Чого ти раптом віддала їй тоді свій корабель? 

— А чого ні? — криво посміхнулася жінка. — Вона мені сподобалася.

 

По іншим книгам. Оновлення "Амулет стихій" регулярно)) 

Попри важкі новини та загальну втому я відчуваю себе щасливою. У п'ятницю мені вдалося якимось дивом напекти цілу гору млинців) Їх вже майже немає. А як ви?