Мирної ночі, мої хороші!

Запрошую до нового розділу роману " Навіжена".

Уривок.

— Діанко! — тихо кличе мене ще зовсім молода вогняна красуня. — То правда, що ти досі одна?

Я важко зітхаю й опустивши очі відповідаю.

— Правда, бабусю.

— Але чому, дитино? Ти ж молода, успішна, он яка красуня, невже ніхто не трапляється.

— Трапляється, моя люба! — зітхаю та розповідаю їй про прихід Платона, про Данте ж мовчу. Адже цей тип просто безглузда випадковість у моєму житті.

— От негідник! — обурюються бабуся. — От і правильно ти зробила, моя дівчинко. Тільки зануд аб’юзивних нам не вистачало. — бабуся примружується й лукаво кидає. — А я то думаю, Райка трубку не бере. Образилася. Ач зараза така.

Бабуся така кумедна, що я не витримавши сміюся.

— Ну, от чого ти смієшся? — сердиться бабуся, а тоді знову примружившись питає. — Ну, а нормальних парубків, що зовсім нема? Ну хоча б одного? А?

Я знову сміюся, вже вміє бабуся таку кумедну міну зробити на обличчі, що по неволі сміятимешся.

— Нема, бабусю. — заспокоївшись відповідаю. — Всі без даху. А якщо дах є, то дірявий.

— А най його! — стогне бабуся. — Ото світ пішов. Нормальні хлопи повиздихали, як динозаври. Ой йой, дитино.

— Бабусю все буде добре. — заспокоюю заклопотану рідну душу. — Вже краще одній, ніж з ботаном, чи брехуном.

— І, то правда, Діанко! — погоджується бабуся, але одразу ж заперечує. — Але ж ти ще така молода. Саме час дітей народжувати...

— Бабусю, не драматизуй. Якось буде. — заспокоюю харизматичну красуню поруч. — Як там у твоїй улюблені пісні. Краще нічого, чим шо попало...

— Так, то воно так, Діаночко, але жінці на роду написано бути в парі.

— Годі, моя мила! — пригортаю бабусю до себе. — Від долі не втекти...

Читати тут...

Приємного читання!♥️