Не все так безнадійно. Розділ від Даміра!

Вітаю, любі!!!

Запрошую до оновлення роману "Жебрак".

Книга безкоштовна і такою залишатиметься до завершення. 

Уривок.

Краєм ока помічаю, як дівчина наближається до мене, від цього трепет у тілі тільки збільшується. Вона зупиняється біля столу та пильно дивиться на мене, від цього погляду мені стає душно. Не витримую і таки переводжу погляд на дівча.

— Даміре, чому ти жив на вулиці? Невже тобі не було куди піти?

Я нервово кліпаю. Мені найменше хочеться розмов на цю тему. Хоча проігнорувати її запитання буде неповагою до неї. Доки я збираюся думками, Артемія заявляє.

— Якщо не хочеш, не потрібно відповідати.

Я вдячний цій дівчині за її поступливість. Підіймаюся й підійшовши до неї заглядаю у великі красиві очі.

— Маленька, мені не приємно про це говорити. Я б хотів аби оці два тижні мого життя виявилися лише жахливим сном. — на мить замовкаю. — Але я безмежно вдячний тобі, за твою людяність. І чесно, вражений. Ти не з’ясовувала хто я, а просто зробила добру справу.

— Даміре, не змушуй червоніти. Я не могла вчинити по-іншому. Тому давай не будемо підіймати цю тему. Бо від неї я почуваюся не дуже. Я просто щаслива, що зробила те, що зробила. Бо по-іншому я не вмію.

Я нервово ковтаю. Бо ж розумію, якби цієї крихітки не було поруч, то мене б чекала зовсім інша участь. Ледь стримую себе аби не пригорнути дівчину. Емоції переповнюють мене, та окрім вдячності до цієї малої, я почуваю ще й шалений потяг.

Дівчина зітхає й заглядає мені в очі.

— Даміре, я піду до себе переодягнуся, а ти можеш або залишитися тут, ані то ходімо проведу тебе у твою спальню.

— Ні, маленька, я краще залишуся тут. Пориюся у гуглі. Може дізнаюся, як моя колишня поживає без мене.

Артемія посміхається та з іронією питає.

— Невже скучив?

Тепер посміхаюся я та невдоволено з іронією відмахуюся.

— Ти навіть не уявляєш як...

— Не нервуй, Даміре, я впевнена, що в Олексія Івановича вийде все повернути на свої місця.

Дівчина розвернувшись йде. Дивлюся їй у слід й захоплююся нею. Наче чужа, але яка турботлива та дбайлива...

Читати книгу тут...

Приємного читання!!!

 

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Розмова, якої не уникнути...
Ну що ж, Кіра та Мир таки поговорили. Емоційно, боляче, але відверто. А ще брехня Мира таки вилізла на поверхню, і Кіра дізналася, який секрет від неї приховував коханий... Напруга просто зашкалює! А чим закінчилась розмова
Він знає, хто вона. Вона ще не знає, що він знає.
Він знає, хто вона. Вона ще не знає, що він знає. Андрій Вишневський. Сорок років. Найкращий кардіохірург Києва. Він не усміхається. Не жаліє. Не повторює двічі. У нього є одне правило, яке він ніколи не порушує: «Не брешіть
Вівісектор проти Зламника. Продовження.
Один невдалий магічний портал. Двоє чоловіків, які ще не встигли розібратися у власних стосунках. І вимір, де навіть найменша помилка може коштувати життя. Димитрій Вальтер лише хотів доставити свого проблемного
❤️ Новинка "Перукар" ❤️
Привіт усім! Перш за все, хочу перепросити за те, що так довго була відсутня. Реальне життя складна штука – у добі замало годин, а в мене — замало енергії. Останнім часом стільки всього навалилося, що я геть нічого
Аня затягнула Лану до кімнати...
Вітаю, любі букнетівці! ❤️ Аня затягнула Лану у свою кімнату. Оновлення вже у ваших книжечках: Мала тягне мене за руку вглиб квартири, а її батько нас навіть не зупиняє. Ще й дозволяє їй це робити. У своїй кімнатці Аня
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше