Вітаю, мої хороші!

Літню романтику — оновлено!

— Дитино, вибач, що може налякав тебе, та я маю з тобою поговорити... — він замовкає та знітившись додає. — При всіх розмовляти було якось не зручно...

— Сідайте, — запрошую татового механіка в машину.

Чоловік сідає і важко зітхнувши схрещує пальці рук, й знітившись починає.

— Ілонко, я сьогодні зрання говорив зі своїм братом. Він ще до середи працював охоронцем у... — він на мить замовкає. — Ну, ти знаєш у кого. — дядько Іван зітхає. — коротше, вчора пізно ввечері до нього приїжджав сам Давид. Питав чи він бува, не знає де ти. Клявся, що мій брат все не правильно зрозумів, і через нього ви посварилися. — чоловік видихає. — Коротше, дитино, то якась мутна історія. Але щоб розібратися у всьому, тобі було б добре вислухати Давида.

— Дякую, дядьку Іване, та це вже нічого не змінить. Якщо у нього є наречена, то звісно він візьме її за дружину. А мені, кажучи по правді за будь-якого розкладу, брехун не потрібен.

— Тобі видніше, дочко. Але я мав тобі це сказати, бо інакше б не жив спокійно. Я ж хвилююся за тебе, дівчинко.

Я напружую усі м’язи обличчя аби не заплакати. Щирість цього чоловіка доводить мене до сліз.

— Все буде добре, дядьку Іване! — хрипко запевняю, хоча у сказане уже не віриться. — Дякую, за інформацію. Повертайтеся до усіх, а то ваша дружина хвилюватиметься, куди ви пропали.

— Я поїду, Ілонко, а ти пам’ятай, що інколи людей потрібно хоча б вислухати. Я вже не кажу про другий шанс...

Продовження тут...

Приємного читання!