Ви любите підглядати за чужим життям? Хто ж не любить! Особливо, коли воно наповнене пристрастю, інтригами та скандалами. Вона — коханка. (Та й ще й з чоловіком!)Він — одружений. Їхній роман — це буря емоцій, ризикованих зустрічей та заборонених бажань. Як далеко вони готові зайти?

Дізнайтеся всі подробиці в  книзі. "Поверни мене"!

https://booknet.ua/book/poverni-mene-b432846

Прода вже на сайті! Не пропустіть шанс відчути справжній вир емоцій.

Уривок:

У кімнаті розкиданий безлад. На столі порожня пляшка віскі, поруч – келих із залишками напою. Диван не застелений, на підлозі – розкидані папери, журнали з рецептами й футболка, яку я кинув, повернувшись з роботи. Такий собі скорочений день у мене.Дім більше не здається мені домом. Це просто місце, де я ховаюся від усього.

Телефон лежить переді мною, екран блимає від нових повідомлень. Я не хочу їх відкривати. Знаю, що більшість – це або колеги, або ті, кому я зараз зовсім не хочу відповідати. Але є одна людина, якій я мушу написати.

Я набираю повідомлення:

«Аліс, ну  приїдь. Нам треба поговорити. Це важливо».

Рука завмирає над кнопкою "Відправити". А що, якщо вона навіть не прочитає? Чи якщо прочитає, але проігнорує? Або відповість щось різке, що ще сильніше розіб'є мені серце?

Секунди перетворюються на хвилини, а я все ще дивлюся на екран, мов загіпнотизований. Випиваю останній ковток віскі й уже майже натискаю «відправити», як чую за спиною жіночій  голос.

– Ну що? Відправляй… – голос м’який, із нотками сарказму.

Я повертаюся. Вона стоїть у дверях кухні. Світло лампи вигідно підкреслює її фігуру, а тонкий запах її парфумів витає у повітрі.

– Не втручайся, – кажу сухо, відкладаючи телефон на стіл.

– Не втручайся? Ти справді думаєш, що я тут просто так? – вона підходить ближче, сідає на стілець навпроти мене. Її пальці легко торкаються мого келиха, вона грайливо крутить його в руках. – Олег, ми дорослі люди. Я знаю, чому ти п’єш, і знаю, кого намагаєшся повернути.