Це навіть не вступ.. це розігрів!!!)))

Привіт мої любі читачі, друзі та знайомі!

Не можу не повідомити про те, що я почав роботу над книгою "Тіні минулого". А поки Ви чекаєте, трохи розігрію Вашу уяву)))

Спойлер-вступ книги "Тіні минулого":

Він обережно торкнувся вустами її оголеної шиї. Солодкі поцілунки змусили шкіру вкритись сиротами. Вона торкнулась долонею його щоки, заглянувши в очі. Легка посмішка, ніжні слова та відкриті вуста.

Навколо лише мовчазні глядачі. Місяць. Зорі. Сотні тисяч, якщо не мільйони. Все небо всіяно далекими світилами, їх яскравості достатньо аби в кар’єрі було видно все. Намет та вогнище. Кремезний хлопець, з голим торсом, обіймав дівчину. Тишу порушував лише тріск багаття та шепіт закоханих.

Вона потягнулась до нього, з насолодою заплющивши очі. Їх вуста злились в єдиний танець. У вухах здійнявся легкий гул, що перекрив навіть тріскотіння вогню.

Її рука торкнулась підкачаного преса. Підійнялись до грудей, насолоджуючись дотиками до міцних мʼязів. Тихо застогнала, намагаючись нігтями вхопитись його шкіри. Відсторонившись та пильно подивившись на коханого, хитро всміхнулась. Прикусила нижню губу та підморгнула. Неохоче прибрала руки від його тіла, потягнувшись до своєї футболки.

Повільно зняла її, відкривши тендітні груди. Хлопець спочатку тримався, дивлячись їй в очі. Потім повільно опустив погляд нижче та потягнувся пальцями, наче маленька дитина до матері. Легенько торкнувся ореолів, тихо шепочучи ніжності.

Лагідно охопив її груди руками та стиснув. Розкривши вуста потягнувся до насолоди, що освітлювали зорі та багаття.

Дівчина відвела руки назад аби надати більше простору коханому. Заплющила очі та стисла долоні в кулаки, загрібаючи пісок. Не встиг хлопець торкнутись її грудей, як дівчина ойкнула та вирвалась з обіймів.

Підскочила та закрила груди руками, розглядаючи щось на землі. Знайшла телефон в кишені та увімкнула ліхтарик. Хлопець оговтався не одразу, але насупився, зрозумівши, що момент втрачено.

- Що сталось? – запитав хрипким голосом. – Ти щось загубила? – питання було не доречним, але збентеження взяло гору. – Мала, не зовсім зрозумів, що відбулось!

- Поглянь, - показала рукою на землю. – Мені здалось, що я торкнулась розбитого горщика. І я порізалась, - поглянула на долоню, побачивши крапельки крові, що падали на землю. – Не дуже хочу знайти собі на голову інфекцію. Я не знаю, хто в цьому місці час проводить.

- Тут на сотні кілометрів нікого немає, - в голосі хлопця промайнула роздратованість. – Перший раз бачу, щоб дівчина так відмовляла.

- Я дійсно порізалась, - насупилась та простягнула руку. – Не віриш, не треба. Поглянь, - освітила землю біля ніг, - що це?

Хлопець підійшов та присів поряд. Побачивши верхівку горщика, потягнувся до нього. Всунув палець в тріщину та спробував підійняти. Пісок не охоче піддався, відпускаючи знахідку. Несподівано дівчина випустила телефон та закрила обличчя долонями, побачивши череп людини в руках коханого.

Тишу ночі порушив панічний крик. Дівчина заверещала, підскочивши на місці. Зробила необережний крок назад та, перечепившись, впала. Тихо застогнала, борючись зі страхом побаченого.

- Заспокойся, - гаркнув, викинувши знахідку на землю, - не смикайся. Я зараз принесу ліхтарик з намету.

За мить, яскраве світло заполонило місцевість. Дівчина знову закричала. Хлопець лише тихо присвиснув, обережно крокуючи вперед. Деінде з піску стирчали кістки та череп, що розколовся, впавши на камінь.

- До нас тут добре погуляли, - нервово всміхнувся, потягнувшись за телефоном, аби подзвонити в поліцію.

Ваш Євгеній Шульженко...