Вітаю, мої бусинки! ❤️

Ви вже читаєте цю веселу історію про службовий роман лікарів? Сподіваюся, що так :-) Якщо ж ні, забігайте! У вас точно покращиться настрій! Сьогодні о 17.00 додам ще частину ❤️❤️

Підтримайте цих героїв та мене — це так приємно та надихає: бачити додавання у бібліотеку, ваші вподобання та коментарі! :-)❤️

Халепа та травматолог

Спойлер:

— Дмитре Андрійович? Яким вітром вас занесло до нас?

 Завідувач неврології дивиться на мене дійсно здивовано. 

 Я ж завмер на порозі ординаторської, де розраховував застати Уляну, а не цього старого… колегу. 

 От якого біса він довкола неї в'ється, немов павич, га?!

 Примружуюся, навіть не до кінця це усвідомлюючи те, наскільки злісно змірюю його поглядом. А потім перевожу очі на Уляну.

 Вона також дивиться здивовано. Не очікувала? Дарма. Та все ж… я бачу веселі іскри в її очах. А ще ту саму червень, як коли я її цілував! Точно ж про цей цілунок і думає! Бо я — так.

 Якого дідька? Та ну хто б так поводився, якби відшивав?

 Чи… може, дівчина просто вирішила пограти? То в неї рівень “майстра” тоді, маю визнати, хоча б в житті б не подумав. Або ж просто не вірить мені? Боїться, що це я граюся?.. Не знає ж мене зовсім. А я… що?

 Дідько. Біда в тому, що я сам не знаю, що воно таке, що мене теліпає зсередини?! Оце ж треба, скільки вже живу, а таке зі мною вперше. Точно що влип у халепу… по тімʼя.

— Нога! — гиркаю, розуміючи, що павза затягнулася.

 Вони обидва тепер вирячилися на мене, немов я несу якусь дурню! Та ну трясця!

— У вас нога болить? На операції стояли незручно? Нерв защемило? — направляється до мене Миколай Петрович. — Нумо глянемо, зробимо блокаду…

ЧИТАЙМО РАЗОМ! ❤️❤️

Ну і в нашому напруженому та пристрасному детективі — "Пастка довіри" — події дійшли до вибуху! Заглядайте, Назар заради своєї коханої готовий світ перевернути — що вже казати про те, аби її брата врятувати ;-)

Спойлер:

— “Наша” команда напоготові. Сигнал з маєтку заблоковано, тож перехопимо, — швидко звітує друг.

— Добре, — обвожу всіх серйозним поглядом. — Наш обʼєкт — хлопець у кріслі колісному, Алекс, — Кім розвертаю до них монітор свого ноутбука, де його фото. — Його тримають там у заручниках. Ми маємо витягти його цілим та неушкодженим, бо хлопця можуть вбити найближчим часом. Це — рідний брат моєї дружини, — додаю я без вагань, знову обводячи кожного поглядом.

 І буквально фізично вловлюю, як всі вони ще більше випростовуються. Бо родина кожного — наша загальна, як вже так заходить мова. І кожен тут готовий захищати своїх до останнього.

— Хто перший добереться до нього, каже, що ми — від Арі. Це зніме всі питання. І загалом — без жертв, ясно? Нам ця тяганина потім не потрібна, — додаю вагомо. — Зайшли, забрали хлопця, вийшли, — новий злагоджений кивок. — Добре. Погнали,

 ❤️

 Приємного читання!!

❤️❤️

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток