Рубрика : Трохи жартівливих висловів...

Для настрою трохи жартівлих вислові з Відьма. Темна спадщина :

Та хай мене тріснуть…

Та щоб його!

Та на тобі здрасті!

Не шкреби мені мозок. 

Та бодай вам рожеві поросята насняться!

Фу-фу-фу!

Та в ім’я материнської плати!

Зберись, бджола божа!

 

І сказ мій зійшов нанівець. А що користі репетувати на одного конкретного телепня та одного телебейка? Безперспективно!

 

Й розпач весь мій. За ним легенька депресія. Потім наївна надія. Й знову все по колу. Й тепер я потріпана життям, як старий пошарпаний песець наїжджаю на двох хлопаків в яких водяться ще більші таргани, аніж у мене.

 

 Цікаві у нас бобри вальс танцюють…

 

Мовчи, я он всяку потойбічну чортівню бачу й жити на цьому світі мені дуже тяжко. Не будемо мірятися степенем нашого божевілля.

 

 Феєрія конвульсій, фестиваль пришелепкуватих емоцій, яскравий балаган безглуздих дій розігрувався перед моїми очима, як барвистий хаос на полотні божевільного художника.

 

Єлисей, сонечко, а де ти вештаєшся, що приносиш додому дух померлого? Я ще розумію підчепити хламідіоз, у твоєму віці, то нормально. Принести цуценя додому, чудово. Але привида?

 

Позитив в українців в отому щоденному триндеці взагалі має дивовижні форми. Нерви натягнуті, як струни скрипки, розум не знаходить спокою навіть в нічній тиші, безсоння стає постійним супутником, неспокій, як тінь слідує манівцями, й ти такий щас бахну кавусі й можна жити.

 

- Ти щось відчуваєш? 

- Угу! Відчуваю, як ти дієш мені на нерви.

 

- А! Все! Годі історії. А то розпочинаю думати, що тебе хрестили адепти диявольського культу, мафія чи качки.

- На моєму лічильнику до деменції та радикуліту ще наче є час, але чого качки? – задумливо пережовуючи інформацію запитала я.

- Бо у вирій шастають туди-сюди. Як і моє розуміння тебе.

 

- І ти на її стороні… – нажабився він.

- Я на стороні здорового глузду, а ти пробігаєш мимо нього.

 

- Марфа, а в мене є щось виключно цікаве, – радісно посміхнулася я.

- То в тебе народна забава – знайти щось цікаве й поспішити зі мною поділитися? – гмикнула ця відь…мудра жіночка.

 

Гм, а ти оце зараз об мене точиш кігті зі спортивного інтересу чи є шо по ділу?

 

А ти прямо преш напролом, як лось по кукурудзі.

 

Таке враження, що я тебе в карти виграла.

 

О, та в мене зіниці ширші твого світогляду,

 

Ой, в мене мало тапки не злетіли від твого сарказму.

 

Усі довкола в ресурсі, прозрінні, оборзінні, одна я у приголомшеному стані.

 

- Що робиш? 

- Фільм жахів дивлюсь.

- Як називається? 

- Новини.

  

 

Проблема виявилася дещо складніша, бо після промовки: «Хай твої тривоги віднесуть єдинороги», само не розсмокталося й привид не зник.

 

Я чесно намагаюсь не сказитися від усіх вражень на цьому кладовищі. Бо я тут, наче яйцеклітина в яку намагаються проникнути десять мільйонів сперматозоїдів.

 

Я ніколи не казала, що в мені світовий запас добра й безодня любові до всього живого.

 

- А чого зі мною відбувається…оце все? 

- Злий рок, доля, наслання? – накидала варіантів.

 

 Бобер ти безтолковий. Я тобі точно страйк оформлю. В рай без черги попадеш!!! Паличка Коха, недолікована!!! Ці страждання в дусі Кентервільського привида мене вже дістали!!!

 

- Ти драматизуєш…

- Я?! Навіть фарби не згущувала. Ти не уявляєш, які вахмурки настануть…На горизонті відкриється маса перспектив для переживання нової порції страждання.

 

- Тобі не завадить знайти логопеда, – прошаруділа ця чудова жіночка.

- Це ще навіщо?

- Щоб навчив вимовляти «Дякую!», а то виходить тільки якесь ниття.

 

- Хто кричить? 

- Якесь дурне й голосисте.

 

З біса хвацький висновок! Уяву сплигуй, птаха божа в лапах демонів, поки мені зовсім стріху не знесла своїми припущеннями.

 

Притрушена, ти все-таки запакуй свої амбіції в чорний пакет. Бо дивлячись на тебе так і хочеться сказати, що найкращий контрацептив «Спи собі сама!», щоб вже точно надійно було.

 

Зберись, приблуда, здаються тільки квартири. А ти у нас нічогенька така «паняночка-сюрприз» з рівнем дурощів, який перевищує усі розумні санітарні норми. Тебе взагалі нічого не повинно спиняти…бо ті береги треба хоча б бачити…А ти у нас ніби створена ворогам на збитки.

 

- Знущаєшся? 

- Ой прямо…

 

- Вб’єш мене своєю їздою, з привидом залишися на віки вічні.

- Не бійся. Я хороший водій, – авторитетно заявив він.

- А я погана відьма, тож не змушуй мене нервувати.

 

 

- А ти, що не можеш їздити згідно з правилами дорожнього руху? Куди женеш? В тебе, що довідка про глисти замість прав? – нервово видихнула я.

- Так траса вільна, – огризнувся він.

- Траса може і вільна, а я зайнята молитвами. А я їх навіть не знаю.

 

 

Гей, я не винувата в чужих психологічних проблемах, тільки у своїх.

 

Та прибуде зі мною батіг, пряник та компроміс.

 

Єлисей, розколупати жінку цвяхом, довести до істерики, а потім це пережити…героїчно, але не дуже практично.

 

 

Ше трішки твоєї в’їдливості і я злечу до заводських налаштувань.

 

- Якого культу? 

- Якогось відбитого від здорового глузду.

 

 

Іноді і я не можу визначитися чи то радіє моє око, чи сіпається…

 

 Отако дивлюсь на тебе й думаю, тобі доплачують чи що? Ну не можна ж такою стерильною бути по добрій волі. Я ж тебе вже пробувала окропити магічною відповідальністю...

 

Іноді мені хочеться, щоб вас пелікани вкрали...

 

Та я спокійна, як танк в болоті...