Ще одна історія завершена ✨

Вітаю, мої любі ⭐⭐⭐ 

Рада повідомити, що ще одна моя історія завершена. 

Історія Єви та Вадима наповнена різними емоціями та пригодами. Ось декілька моїх улюблених моментів з книги ✨✨✨

Скажи, що Моя ❤

Уривок 1 

— А що було далі? – хором запитують дітки, лисичка кидає на мене швидкий погляд та нахиляється до малюків. 

— Злий дракон викрав принцесу та забрав до замку, – усміхаючись, відповідає та знову на секунду переводить на мене погляд. Це я типу за дракона у тій казці? 

— Тільки от не знав бідолашний дракон, чим для нього це обернеться, адже принцеса виявилася Божим покаранням на його голову, – весело кажу та по бісиках в очах розумію, що зачепив лисеня...  

— Можливо, якщо б дракон не був таким нахабним та зухвалим і не викрадав ніжну та неймовірної краси принцесу, вона не була б для нього покаранням, – з милою усмішкою відповідає. Дітки, мов щось розуміють, повертаються до мене.  

— Ой, не варто робити з дракона "дракона". Він спочатку хотів гарно, а ось неймовірної краси принцеса уперлася, мов віслюк, та не прийняла вибачення. А тоді напившись чарівного зілля, сама подзвонила до дракона, – закладаючи руки в кишені куртки, весело кажу. Що скажеш на це, лисичко? У дітлахів усмішка на обличчях, ми дружно переводимо погляд на Єву, яка усміхаючись намагається мене вбити поглядом.  

— Принцеса зробила це помилково, а ось нахабний дракон, скориставшись ситуацією, полонив її. Тож віслюк з них двох явно він, – не стримую сміх, від того, наскільки лисичка зараз кумедна. Я віслюк, значить? 

— Якщо б не магія, яка є у принцеси, дракон в житті не став би викрадати її, – дивлячись у янтарні очі, кажу та нахиляюся до дітлахів. — Але на цьому наша казка поки закінчується, діти. Єва або ж я згодом вам розповімо продовження, – дітки згідно кивають та розбігаються хто куди. 

— Сам віслюк, – обурено промовляє та йде до машини. Вона серйозно образилась? Перша ж почала...  

Уривок 2 

Ми стаємо на лінію, яку він так швидко намалював.  

— Все готово, – весело промовляє, а я не готова... не готова... У мене з бігу в школі було два.  

— Ні... – надто різко та голосно кажу, від чого ловлю на собі здивований погляд... а ще ця усмішка... — Тобто, дай підготуватись... не можна ось так одразу ж, – намагаюсь надати голосу безтурботності, але виходить так собі, зрозуміло по тому, як він починає ще сильніше усміхатись.

— Якщо одразу ж оголосиш капітуляцію, то, можливо, я виберу не те місце для поцілунку, – тихим, але таким впевненим тоном промовляє, від чого мурашки розсипаються по шкірі... він... він на що там натякає?  

— Капітуляцію? Ага, зараз... Дивись та вчись, на раз, два, три, – я зриваюсь з місця, але мої ноги ледве рухаються, моє тіло зрадницьки тремтить від його слів.  

Я дивлюсь, як він легко переганяє мене, ще й знущаючись, обігає мене, та поки я добігаю до призначеної точки, він вже двічі туди-сюди  повернувся... мене накриває таке обурення. 

— Так не чесно. Тому все анульовано, – з викликом кажу та підходжу до нього.  

Смарагдові очі спалахують небезпечним полум'ям... які манять мене ще сильніше.

— Що ж не чесного? – дивним голосом запитує, та робить останній крок до мене, від чого повітря здається наелектризованим... а дихати стає геть важко, я так ледь не померла, поки бігла, а зараз... зараз сама його присутність змушує мене рвано дихати.  

— Ти... ти знаєш що... Ти спеціально сказав ті слова... щоб... щоб я розгубилась, і ти з легкістю виграв... ось не вмієш програвати і граєш не чесно, – обурено кажу... якби не його слова, у мене був би шанс виграти, маленький, але був би... а так... 

Вадим одним рухом впечатує моє тіло в своє, від чого я не стримую стогону, що зривається з моїх губ.  

— Які слова? Що поцілую тебе? Ти й так це знала... та все ж ми можемо переграти, я навіть дам тобі декілька секунд фори, – з усмішкою промовляє, а мені хочеться його стукнути.  

— Баворський..., – обурено кажу, але його погляд... він темніє від бажання, як тільки його очі спускаються до моїх губ... це нестерпно..... я хочу цього поцілунку, але йому знати про це не обов'язково, нехай помучиться через свою нахабність.  

— Що, лисичко? Я слухаю, – нахиляється надто близько до моїх губ, я відчуваю його гарячий подих... моє тіло реагує моментально, викликаючи розсип мурашок по шкірі. 

— Рахунок анульовано, – з викликом кажу, та люблю на собі такий небезпечний погляд, від якого перехоплює подих.  

— Так значить... Що ж, я поцілую тебе там, де й хотів, і жодне твоє слово цього не змінить, при-нце-со, – те, як він розтягнув останнє слово, імпульсами насолоди пройшло по тілу.  

❤❤❤❤❤❤❤❤