Мої любі читачі! Вирішила і я долучитись до такого чудового челенджу #перший_поцілунок від Олесі Глазунової. Ну, в неї цих поцілунків повно! Подумала, що в мене їх теж немало))

Почну, мабуть, зі свіжозавершеної книги ЕЛЬФ НА МОЮ ГОЛОВУ, де перший поцілунок героїв був дуже нахабним. З боку героя, звісно:

Ні, ну, нахабство має бути покараним! Я смикнула щосили ліану, але, як виявилось, керування нею цей недоельф встиг перехопити й смикнув теж. Я влетіла просто в його обійми! Після чого була миттю втиснута у найближчу стіну:

– Я попереджав тебе, мо ґра: менше роздумів – більше дій.

Ну, от його дії були швидкими й невідворотними, оскільки відвернутись я не встигла, чим він нахабно й скористався, вп'явшись в мої губи. Я гадала, що ельфи… альви! щоб їх! не такі поривчасті, й не настільки пристрасні. Сам же казав, що жодної коханки не було. З таким драконячим темпераментом?! Чи це роки очікування дають знати? Хотілося б вірити в останнє, але ось саме така віра була в мене у жахливому дефіциті, й цей товар мені поки що не підвезли. Зате злості ще й досі було вдосталь: взяла й вкусила за губу.

В ЧОРНОМУ ДІАМАНТІ КОРОНИ він був вимушеним, оскільки героїні довелось рятувати героя дещо специфічним способом:

Важко зітхнувши, вона схилилась до його губ, розмикаючи їх поцілунком, й до рота чоловіка полилась сяюча червона цівка життєвої енергії. Ліара вливала в нього первинну енергію життя: ту, що базувалась по суті на інстинктах, хапаючись за будь-яку можливість вижити. Саме нею можна було швидко привести до тями ледь не помираючих. Але існував ризик, що той самий інстинкт пробудить пристрасть, і не лише в жертви, котру рятують, а й в самого рятівника. Двічі вона вже так виводила людей з півсмерті, але то були жінки, й до пристрастей там не доходило.

У ВБИВЦІ ІЛЮЗІЙ герой теж нахабнів, але не на ту напав, тож, поцілувався не зовсім з тією, з ким збирався:

Намагаючись не плескати водою, дівчина обережно зайшла збоку Ґілланора й з цікавістю спостерігала – де ж в нього межа обіцяного, через яку він обіцяв не переступати. Ліва долоня чоловіка встигла вже з’їхати трохи нижче попереку її копії, але, дякувати, хоч не вп’ялась у сідниці, а лиш сумирно їх злегка погладжувала. Права робила те саме з грудьми, але через тканину: його пальці продовжували щось там виводити, явно сподіваючись на більш бурхливе продовження.

Лише, коли його губи майже торкнулись губ такої реалістичної копії, Ніель тихенько наблизилась до нього і майже у вухо промовила:

– Ти певен, що хочеш цілувати рибу?

Чоловік різко завмер: замість дівчини в його руках зараз звивалась якась змієподібна рибина, рот якої був, на диво, схожим на людський, але наче покусаний бджолами – такою розпухлою видавалась та подоба губ.

Прикусивши вже свою губу й стримано гигочучи, Ніель почала відступати, розуміючи, що компенсація за цю витівку буде ще більшою.

Герой ЗАКЛИНАТЕЛЬКИ ДЛЯ МАГІСТРА зовсім не горів бажанням цілуватись, але обставини змусили:

– Це просто формальність! Зрозумійте! – намагався переконати її він. – Й ви хочете, щоб через цю формальність я своє… е-е-е… здоров’я занапастив?! На свята багато хто цілується! Це ж традиція!

– Бренні, зніми зараз же! – вже зовсім розпачливим голосом скрикнула Аереліс.

– Не можу! – шелестіло поряд хихотіння. – Під омелою всі мають цілуватись, щоб не сердити Творців.

– В мене немає омели! – обурилась та.

– А мала бути, – нагадав про традицію дух. – Це тобі покарання.

– Мало мене доля покарала тобою?! – спересердя ляснула долонею по плечу чоловіка Аереліс.

– Мало! – почулась нахабна відповідь й чергова порція хихотіння.

Зрештою, лежати на достатньо прохолодній підлозі Ілмару набридло, й він, рвучко смикнувши дівчину на себе, вп’явся їй в губи. 

А от герої ДАВНІХ РАХУНКІВ поцілувались вперше в ХАЛЕПАХ ВІД ДРАГАНАРІВ - для порівняння:

– Послухайте! Я вдячна за спробу мене захистити, але ви не думаєте, що я могла й сама за себе постояти?!

– Яким чином?! – навис він наді мною, пропікаючи своїм спекотним поглядом, наче мені й без нього не було вже жарко. – Цілуючись?!

Та що він дійсно собі дозволяє?! Це вже моя справа: з ким і коли мені цілуватись!

– А, якщо й так?! Може, я експеримент проводила, з’ясовуючи – хто і як цілується?!

Погляд Арнйорна став ледь не чорним, а з очей сипонули мало не справжні блискавки. Він несподівано схопив мене за передпліччя й просто вп’явся в мої губи…

На якусь мить я розгубилась… Мій перший поцілунок виявився моторошно-зухвалим з ароматом стиглої вишні та терпкою солодкістю шавлії. Це була якась божевільно гаряча шаленість, що відчайдушно та зрадницьки стирала всю мою реальність, заміняючи її на яскравий вибух в моїй голові. Елден наче катував мої губи, та замість болю вони чомусь відчували приємно-гостре поколювання. Це було щось неймовірне, відчайдушне, п’янке… І припинилось воно так само різко, як і почалось.

Поки я приходила до тями, моя свідомість насилу перетравлювала те, що долітало до мого слуху:

– Це, щоб було з чим порівнювати на майбутнє! – рикнув нахаба.

І, взагалі, в кожній з моїх книг цілунків вистачає, як і пригод, тож, обирайте!

Зате герої КАРИ ЗМІЇНОГО КНЯЖИЧА до поцілунків ще не дійшли, але, гадаю, це не за горами, якщо вони до цього не повбивають одне одного)))

Приємного всім читання й мирного неба над головою!