Ох вже ця незграбність Елліни, яка її вічно приводить до цікавих ситуацій! А їх ще буде багато. ;) Заходьте почитати "Я (не) люблю зиму".

Приїхали ми додому, коли вже стемніло. Вилізаючи з саней слідом за Ерінвальдом, я спотикнулася і… впала йому в обійми. Ерінвальд якимось дивним чином зреагував миттєво і вчасно мене підхопив. Але тепер я стояла затиснута між ним і санями, настільки близько, що мої груди майже торкалися його. Руки Ерінвальда міцно тримали мене за талію і здавалися настільки гарячими, що могли пропалити тканину моєї сукні. Відчувши тонкий аромат його парфумів, я затамувала подих, бо зрозуміла, що можу зараз не стриматись і накоїти дурниць. Свіжий цитрусовий аромат, різкий і холодний, але такий спокусливий — саме той тип чоловічих ароматів, що завжди зводили мене з розуму. Ерінвальд дивився мені просто у очі, і мені на мить здалося, що в бірюзовій кризі його очей спалахнули вогні. Але тільки на мить.

— Ви або самі вб’єтесь, Елліно, або мене колись доб’єте, — пробурчав він, відсторонюючись. — Навчіться вже ходити!

Він пішов до дверей, навіть не озираючись, а я все ще стояла, спираючись спиною на сани і намагалася заспокоїти шалене серцебиття. Що в біса коїться? Чому я на нього так реагую? Він же нестерпний і постійно наді мною жартує! Але варто було Ерінвальду опинитися так близько, що я відчула його тепло і аромат, як моє дурне серце затріпотіло. Розум, треба включити розум! Цей чоловік не для мене! Він злий, насмішкуватий, холодний… Він старший за мене на 12 років. І взагалі, ми з різних світів! Я маю повернутися додому, а він залишиться тут. Але… Щось таки в ньому було, інакше не з’явилося б це «але».