Елліна не була б собою, якби знову не влізла в сніг. А ще вона дещо цікаве підслухала. Що? Читайте у новому розділі "Я (не) люблю зиму".

— Допоможіть! — заволала я на весь голос, сподіваючись, що Ерінвальд з Еймелією відійшли не дуже далеко.

Ерінвальд опинився біля мене за хвилину і, оцінивши масштаби катастрофи, ледве стримував сміх. Так, знаю, я кумедно виглядаю в цій купі снігу, незграбна дурепа, але ж це не привід наді мною сміятися!

— Бачу, ви знайшли собі чудове крісло, Елліно, — кусаючи нижню губу, щоб не розреготатися, сказав мені Ерінвальд. — Ви справжня володарка снігів!

— Трясця вашій зимі! — лютувала я. Ще він буде сміятися, коли я в біді! Недоумок! — Та щоб ви разом з нею провалилися! Витягніть мене звідси! Я застрягла!

— То ви хочете, щоб я провалився до вас у сніг чи щоб витяг з нього? — тут вже Ерінвальд, не стримуючись, розреготався. — Ви визначтесь, бо я не знаю, що мені робити.

— Еріне, досить клеїти дурня! — підбігши, Еймелія стукнула Ерінвальда кулаком в спину. Так йому, Еймі! Бий сильніше! Заслужив! — Допоможи дівчині вибратися зі снігу.

Все ще усміхаючись, Ерінвальд простягнув мені руку. Зараз ти в мене посмієшся! Схопивши цього любителя посміятись за руку, я різко потягла його на себе. Ерінвальд, не очікуючи такої підстави, гепнувся в сніг до мене. Його губи опинились в небезпечній близькості від моєї шиї і гарячим диханням мені обпалило шкіру. Тепер вже я шкодувала про свій жарт, бо відчувала себе доволі ніяково в його майже обіймах.

У нас ось теж снігу нарешті трохи випало. Але я більш не поведуся на це! В минулому році вже ногу зламала, з'їжджаючи з гірки. А у вас бували такі "пригоди" зимою?