В "Я (не) люблю зиму" події ідуть повним ходом. Подорож до столиці, неприємна зустріч, несподіване отримання магії... А ще стільки всього попереду! Заходьте почитати.

Ви тільки подивіться, які гарні квіточки ростуть у світі вічної зими! ChatGPT справжній чарівник! :)

А ось так виглядає місцева богиня, Ліаріель.

— Чуєш, богине? — як там її? Ліаріель? Язика зламаєш, поки вимовиш. — Гей, Ліаріель, чому ти мене закинула в цей клятий, холодний світ і не подарувала магії? Я теж хочу чаклувати. Нехай навіть ці бісові сніжинки з рук випускати, байдуже, аби тільки щось вміти…  

Допросилася Елліна і... отримала собі магію! Як вона з нею справиться — скоро дізнаєтесь. Але без пригод точно не обійдеться.

Пробираючись крізь сніг, я знайшла в саду квіти — такі самі, як я бачила біля палацу ярла, схожі на невеличкі лілії. Глибоко вдихнувши, я розслабилась і спробувала відчути в собі магію, візуалізувати її в собі, уявляючи сріблястим потоком, який разом із кров’ю тече по венах. Саме так писалося в тому підручнику. Я відчула, як легкий морозець почав поколювати мої руки, хоча вони були приховані під довгими рукавами сукні. Магія? Чи мені тільки здалося? Не дуже вірячи в успіх, я направила долоню у бік квітки і уявила, як вона покривається товстим шаром криги. Всього на мить я відчула холод в долоні, а потім з неї немов щось вирвалося, невидиме, але відчутне, як вітер. Просто на моїх очах бідні квіточки вкрилися кригою, а я стояла, заклякнувши від шоку, і не знала, що й думати. Магія?! В мене є магія?..

Так! В мене є магія!

Ну і на радощах, чи то від стресу, Елліна знайшла цікаву пляшку в коморі і... :)

— Оце, називається, залишив одну! — грізний голос Ерінвальда пролунав так несподівано, що я ледве не впустила чарку. — Вже й настоянку знайшла!
— А що не можна? — я хитро посміхнулася, дивлячись в його бірюзові очі, такі ж, як рідина в пляшці. — Ви ж самі сказали брати в коморі консервацію. То я і взяла.
— А це хіба консервація? — Ерінвальд відібрав з моїх рук майже допиту пляшку. 
— Банка, пляшка… Яка в біса різниця? Мені потрібно було зняти стрес. Вам що шкода?
— Ні, мені не шкода, але в ресторан вечеряти ми сьогодні точно не підемо. 
— Та у вас там стільки смаколиків в коморі — нащо той ресторан? — мені хоч і сподобалися вишукані страви з тієї крижаної башти, але виходити з тепленького і затишного дому не було жодного бажання. 
— Я бачу, які ви смаколики знайшли, Елліно, — Ерінвальд дивився на мене з осудом.

Більше візуалізацій на моєму Телеграм-каналі! :)