Вирішила трохи "рекламувати" свій новенький роман про стосунки шеф-кухара та художниці коміксів ♡ 

Роман тільки на початку публікації, тому приєднуйтесь ♡ Я ДУЖЕ ВДЯЧНА ВСІМ ХТО ЧИТАЄ ЦЕЙ РОМАН (і не тільки цей;))

Уривок з 4 глави (Братські стосунки): 

Я вийшов із таксі перед своїм житловим комплексом і тут же помітив знайому фігуру біля входу. Стейсі стояла, спираючись плечем на стіну, і щось набирала в телефоні. Її темне волосся розсипалося по плечах, а щоки були трохи рум’яними — певно, випила.

Я підійшов ближче.

— Пізнувато для прогулянок, — зауважив я.

Вона підняла голову і весело посміхнулася.

— А тобі яке діло, сусіде?

Я скептично вигнув брову.

— Принаймні я можу дійти до квартири рівною ходою.

— Це ти так думаєш, — вона театрально схрестила руки на грудях. — Я прекрасно тримаюся на ногах.

Я лише зітхнув і відчинив двері під’їзду, жестом пропускаючи її вперед.

— Дякую, — весело відгукнулася вона, заходячи всередину.

Ми разом зайшли в ліфт і, мовчки стояли поки він їхав на потрібний поверх, та як тільки я зробив крок, щоб йти далі — почув її голос:

— Олівер?

Я зупинився перед дверима ліфта, що вже були відчинені. 

— Що?

Вона схилила голову набік, її погляд ковзнув по моєму обличчю.

— А що це в тебе з губою?

Я торкнувся пальцями порізу, який вже майже не кровоточив, а потім провів язиком по ньому. 

— Нічого страшного.

— Це звучить як "не хочу про це говорити", — зазначила вона.

Я глибоко вдихнув, схрестив руки на грудях.

— Мене вдарив мій брат.

Стейсі трохи нахилила голову.

— Що ж ти такого зробив?

— Просто не підтримав його в тому, що вважаю неправильним.

Вона замислилася, потім раптом схопила мене за руку й натиснула кнопку, щоб їхати на перший поверх. 

— Ходімо на вулицю.

Я здивовано глянув на неї.

— Навіщо?

— Просто поговоримо.

Я міг би відмовитися, зупинити ліфт, поїхати назад до своєї квартири і забути про цю розмову, але чомусь не зробив цього....