Так занурюсь в роботу, що не маю часу вести блоги

Так занурюсь в роботу, що не маю часу вести блоги чи інші інтерактиви. Просто не уявляю, як в інших авторів вистачає часу на все це. А ще ж робота та суспільне життя. Іноді мені здається, що та фея натхнення так притисне до стінки, що пальці стирають літери з клавіатури, так хочеться виписати все, що нафантазувала. А коли сюжет лягає  так, ніби десь він вже існує, а мені залишилось його лише реалізувати в романі, то й на повноцінний сон не завжди є час.

Десь в блогах питали, хто скільки часу витрачає на письменництво. І були відповіді, типу «коли натхнення прийде» чи «одразу після роботи», а в мене цих ідей стільки, що мені здається, я б і від сну відмовилась, якби могла, щоб писати та писати. А колись я сиділа розслаблено біля ноутбука й чекала, коли народиться новий розділ, до речі, чомусь ніколи не могла написати фінал, і безліч книг так і залишились в минулому недописаними. А зараз просто ллється через край, і залишається обирати ті ідеї, які запалюють в середині таку сильну енергію, щоб встигнути дописати, поки вайб тієї історії не скінчився. Та й про життя в реальності не можна забувати. Та загалом мені подобається такий темп, хоч через це мені іноді здається, що втрачається потенціал покращення сюжетів та тексту в цілому. Ось і виходить, або пиши, поки пишеться, або займайся безкінечним редагуванням. Але на все потрібен час і як його розмітити.

Звичайно, що в когось інакше, це мої такі роздуми.

Та ось і повертаюсь до питання: звідки той час виривати? Адже раніше здавалось, часу вдосталь для всього: й життя, й творчості, а зараз, після всього пережитого, живеш в стані, що кожного дня все кардинально може змінитись, може, від цього й жага така до швидкого написання.

Займаюсь зараз книгою «Повість забутих богів» і стилістика її написання в староукраїнському стилі й це виявилось напрочуд важко (весь час писати старим стилем, але сучасною мовою), але й дуже цікаво, такого заглиблення в історію в мене ще не було. Так от, вже більша частина історія написана, але відчуваю, що маю пришвидшитись, бо сюжет витікаю крізь пальці. Але я й не проти пришвидшитись, але тоді не тільки на блоги часу не маю, але й на особисте життя.

В кого як, цікаво?

Чи це питання пріоритетів, чи бажання всього й одразу?

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
«тінь, що не зникає» — спадщина, від якої...?
«Тінь, що не зникає» — спадщина, від якої навіть привиди не в захваті Авторка: Іванка Сокіл Прочитано: перші 25 сторінок. Це попередній безспойлерний відгук, заснований на перших 25 сторінках книги. Для ширшого
Оновлена обкладинка та новий розділ уже на сайті!
Вирішила змінити обкладинку на щось більш даркроманівське. Залишила тільки свій шрифт — ніби й простенько, але пасує до інших моїх книг. Як вам новий варіант? А ще в сьогоднішньому розділі ви нарешті дізнаєтеся,
«особисте життя Джона Р.» — бухгалтерія почуттів
Авторка: Дана Новак Є люди, які вміють фліртувати. Є люди, які хоча б розуміють, коли з ними фліртують. А є Джон Ройстон. І от на ньому природа, здається, вирішила провести експеримент: що буде, якщо взяти людину, здатну працювати
Космічні врата
Сіту вже вивела зображення із зовнішніх камер. На екранах розгортався краєвид на Врата. Точніше, не так — на ВРАТА. Це була гігантська споруда, що висіла в небутті й освітлювалася холодним світлом місцевої зорі Сигми-Рьярд.
Візуалізація першої книги «ціна твоєї надовіри»
Сьогодні виклала 9 главу моєї першої книжки. Ось так я бачу в своїй уяві те, що відбувалося в сімейній пекарні "Теплий кошик"
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше