Так занурюсь в роботу, що не маю часу вести блоги чи інші інтерактиви. Просто не уявляю, як в інших авторів вистачає часу на все це. А ще ж робота та суспільне життя. Іноді мені здається, що та фея натхнення так притисне до стінки, що пальці стирають літери з клавіатури, так хочеться виписати все, що нафантазувала. А коли сюжет лягає  так, ніби десь він вже існує, а мені залишилось його лише реалізувати в романі, то й на повноцінний сон не завжди є час.

Десь в блогах питали, хто скільки часу витрачає на письменництво. І були відповіді, типу «коли натхнення прийде» чи «одразу після роботи», а в мене цих ідей стільки, що мені здається, я б і від сну відмовилась, якби могла, щоб писати та писати. А колись я сиділа розслаблено біля ноутбука й чекала, коли народиться новий розділ, до речі, чомусь ніколи не могла написати фінал, і безліч книг так і залишились в минулому недописаними. А зараз просто ллється через край, і залишається обирати ті ідеї, які запалюють в середині таку сильну енергію, щоб встигнути дописати, поки вайб тієї історії не скінчився. Та й про життя в реальності не можна забувати. Та загалом мені подобається такий темп, хоч через це мені іноді здається, що втрачається потенціал покращення сюжетів та тексту в цілому. Ось і виходить, або пиши, поки пишеться, або займайся безкінечним редагуванням. Але на все потрібен час і як його розмітити.

Звичайно, що в когось інакше, це мої такі роздуми.

Та ось і повертаюсь до питання: звідки той час виривати? Адже раніше здавалось, часу вдосталь для всього: й життя, й творчості, а зараз, після всього пережитого, живеш в стані, що кожного дня все кардинально може змінитись, може, від цього й жага така до швидкого написання.

Займаюсь зараз книгою «Повість забутих богів» і стилістика її написання в староукраїнському стилі й це виявилось напрочуд важко (весь час писати старим стилем, але сучасною мовою), але й дуже цікаво, такого заглиблення в історію в мене ще не було. Так от, вже більша частина історія написана, але відчуваю, що маю пришвидшитись, бо сюжет витікаю крізь пальці. Але я й не проти пришвидшитись, але тоді не тільки на блоги часу не маю, але й на особисте життя.

В кого як, цікаво?

Чи це питання пріоритетів, чи бажання всього й одразу?