Холод починає пробирати до кісток і я здригаюся, коли чиясь гаряча рука торкається моєї щоки. Підскакую, наче вжалена й впираюся поглядом в незнайомця, що вирішив мене потурбувати. 

— Ти в порядку? — питає він, відступаючи на кілька кроків назад. 

Я намагаюся віддихатися від переляку та промовити бодай щось. Але язик наче примерз до мого піднебіння і я не можу вимовити, ані слова. Оглядаюся натомість й не бачу нікого поруч, ані однієї живої душі на цілу довжелезну засніжену вулицю. Та й видимість практично нульова, адже сніг падає з такою інтенсивністю, що незабаром буде неможливо пересуватися вулицями та тротуарами. Якщо до ранку цей снігопад не закінчиться, то є шанс, що завтра місто паралізує. 

— Ти німа? — цікавиться незнайомець, вочевидь, стомившись чекати на мою бодай якусь реакцію. — Якщо так, то не надто розумно з твоєї сторони в таку погоду шастати засніженими вулицями. Навіть не зможеш покликати когось на допомогу в разі чого. 

Його прекрасні м'ясисті вуста розтуляються раз по раз, і з них вилітає от те, що мене вганяє спочатку в ступор, а потім, миттєво, викликає лють. І гнів. Та хто він такий? Чого дозволяє собі осуджувати людину, котру бачить вперше? Ще й робить це так зверхньо, з насмішкою. 

— Тебе забула спитати, що мені робити! — бурчу, фиркаючи. Розумію, що чоловік не винен в тому, що я вже й так знервована була, але от ці його словечка, кинуті так уїдливо мені в обличчя, чомусь розлютили. 

— Іноді, варти прислухатися до думки інших. — відрізає він, — Це може врятувати життя. І вберегти від небажаних наслідків. 

Я випучую очі та відриваю рота. Ну що за нахаба? 

— І звідки тільки такий розумний взявся? — кажу це вголос, та ще й так, що в незнайомця видовжується обличчя. Він явно не очікував такого. 

А що? Він перший почав. 

Запрошую всіх на мою сторіночку! 

Відстежувати автора

І не забувайте, що діє програма лояльності! 

З любов'ю, завжди ваша Мартіна