Щастя — це коли...

...тебе трошки придавило котом)))

Заходьте почитати продовження "Академії Фейлім". ;)

Я присіла на диван і до мене наче з нізвідки на коліна застрибнув білий кіт. Я погладила його і він відразу відповів задоволеним мурчанням.

— Це Наріс, — Мор сів поруч зі мною і теж погладив кота. — Він лагідний кіт. А ось Міара — кішка з характером і не завжди дає себе погладити. Он у кошику з кошенятами лежить. Можеш подивитися, якщо хочеш, — Мор показав мені на кошик з іншого боку каміна, там справді лежала чорна кішка в оточенні кошенят.

— Хочу, але не можу, — усміхнулася я. — Мене кіт придавив. Не можу ж я його скинути з колін?

— Ні, Наріса скидати з колін не можна, — у вітальню зайшла Манвейн, несучи на таці три великі чашки. Вона поставила тацю на столик біля дивана, а сама опустилася в крісло поруч. — Він у нас такий солоденький котик, ніжний та чутливий, може образитися, якщо його скинути. Беріть глінтвейн — те, що треба після довгої поїздки, щоб зігрітися.

Люблю я котиків. Що зробиш?))))) Треба їх всюди впихнути))) Характер кішки Міари я, до речі, списувала з нині, на жаль, покійної кішки чоловіка. 

Попрощавшись, Твіна пішла до себе, і я подивилася на Мора.
— Думаєш, він зможе нам допомогти?
— У мене в голові крутиться один план, але його треба добре обміркувати. Є ризики.
— Він незаконний? — одразу насторожилася Манвейн.
— Тааак! — Мортенн широко усміхнувся. — Але я давно не робив дурниць. Вже час знову почати.
— Яких ще дурниць, Мортенне?! — почувся невдоволений голос ректора, який щойно приїхав.
— Ви як завжди вчасно, Навіне, — побачивши, як ректор насупився, Мор тільки розреготався.

Що там вже Мортенн задумав? Про це ви дізнаєтесь вже в наступному розділі опівночі.