Привіт, мої любі.

Сьогодні книга "Проклятий колір" набрала 100 вподобайок та 15500 прочитань. Дякую всім, хто читає, ставить вподобайки та коментує.

Книга наближається до фіналу, тож хто ще не читав - ласкаво прошу.

І уривочок вам з нового 43 розділу, що вже опублікований:

Король кивнув й віддав розпорядження про формування загону. Я не міг провести через перехід багатьох, тому взяв лише кращих.

Тіньовий перехід ковтнув нас, і почалася гонитва. Складалося враження, що сліди навмисне плутали, тому прямого шляху прокласти не вийшло. Декілька стрибків, і кожен раз я відчував, що стаю ближче. Я не просто відчував присутність Сіери. Я чув її. Сіера благала про допомогу. Її голос лунав у моїй голові, проникав у саме єство. Це відчуття було… дивним. Ніколи я не чув, щоб маги могли чути думки когось іншого. Але цілком можливо, що ритуал повʼязав нас більше, ніж ми могли собі уявити.

Останній стрибок привів нас до закинутого маєтку посеред поля. Занедбана будівля, що колись була величною, тепер стояла, оповита темрявою.

Я розгорнув магічного вісника й відправив координати, як і обіцяв дядькові.

Знову почув в голові відчайдушний крик Сіери. Те, що моя дівчинка боялася і благала про допомогу випалювало мене зсередини, мов найсильніша отрута. Якомога мʼякше я подумки прошепотів: «Я вже тут, кохана… я вже тут». І… почув здивоване «Каелане?» у відповідь. На мить закляк. Неймовірно, але ми могли спілкуватися подумки.